18.2 розділ

Місяць пролетів швидко та непомітно. На День святого Валентина друзі всі разом пішли до нічного клубу. Дівчата хвалилися подарунками: хтось отримав величезного м'якого ведмедя, хтось парфуми, хтось косметику, а також кульки, квіти та солодощі. Хлопцям подарунки знову обирали разом: приладдя для гоління, парфуми, Саша подарувала ремінь у штани з гравіюванням на пряжці "Моєму хлопцю". Їй дуже хотілося почути цього дня освідчення в коханні, але вона так і не почула. " I love U " було написано на кульках, але не озвучено. Це трохи пригнітило настрій.

За день до від'їзду компанія також зібралася разом провести друзів. Бажаючи перемоги, медалей чи кубка, молоді люди обговорювали майбутній конкурс.

- Ходімо зі мною? – простяг руку Левицький своїй дівчині.

- Куди?

- Я покурю, а ти постоїш зі мною.

- Може, краще потанцюємо? Ми все одно скоро прощатимемося. Стас із Настею вже збираються додому.

- Ми швидко, ходімо.

Біля гардероба хлопець допоміг одягти пальто і повів надвір.

- І навіщо ти мене витяг?

- Ти завтра їдеш, хочу довше побути з тобою, - обіймаючи однією рукою, зізнався Олександр.

- Зрозуміло.

- Ти якась інша останнім часом. Що сталося?

- Нічого.

- Ми вже домовлялися не приховувати одне від одного нічого.

- Боюся почути відповідь.

- Що таке?

- Саш, ми з тобою вже тривалий час. Багато пройшли разом. Навіть із батьками познайомилися. Невже, крім симпатії, ти взагалі нічого не відчуваєш до мене?

- Чому ж? Відчуваю, - він здогадувався про цю причину, але думав, що все і так зрозуміло - хіба його поведінка ні про що не говорить? Та навіть кульки були з прямим текстом! Але вирішив пожартувати.

- Що?

- Бажання.

Її погляд погас: "Дурненька! Люблю тебе дуже, як ти не бачиш?"

- Сонечко, хіба ти ще не зрозуміла? Я тебе…

- Ось ви де! Цілий вечір не можу до вас дійти, - штучно посміхаючись, до них ішла Лера.

- Що тобі треба? – Олександр не міг приховати роздратування.

- Власне, хотіла привітати.

- Із чим?

- Бачу, ви разом таки.

- Дякую, - тихо подякувала Кохан, прокручуючи в голові незакінчену фразу однокласника.

- Тямуща. Це все? - одночасно сказав і Саня.

- Я б не стала дякувати на твоєму місці, - звернулася до суперниці Валерія.

- Чому це?

- Я Сашу вітала – адже це він виграв парі.

- Ти про що?

- Хіба ти не бився об заклад на цю ось?

"Бл@дь! Ну і сучка! Звідки вона знає про парі?" – ці та інші думки роєм літали в голові хлопця.

- Що ти несеш?

- Ще скажи, що жодного парі не було! - піднявши брову, Лера змінила тон на серйозний.

- Левицький, а що ти так нервуєш? - втрутилася Олександра.

- Сашо, я зараз все поясню, - заблагав хлопець і загарчав на непрохану гостю: - Вгамуйся. Зроби так, щоб тебе не бачив.

- Вдалого вечора, - з посмішкою проспівала та й пішла.

- Левицький, не хочеш пояснити, що зараз було?

- Сонечко, це нісенітниця! Я…

- Знаєш, кому нісенітниця, а кому й ні!

- Це було давно.

- Значить, все-таки суперечка була?! - серце боляче стислося від розуміння реальності.

- Вона нічого не значить!

- Левицький! У тебе нічого ніколи не означає! Дівчата виснуть на тобі – це нічого не означає! Відносини на парі – нічого не означають! Я також? – нічого не значу?

- Що ти таке кажеш?

- Те, що бачу, Левицький! А я як дура чекаю, коли наші стосунки перейдуть на новий рівень? От і перейшли! Господи! Яка ж я ідіотка! – серце пропускало удари, дихати ставало важко, щеміло десь у грудях.

- Це я ідіот! Вибач, - він простягнув руки, щоб обійняти її.

- Левицький, не торкайся до мене. Все – не варто більше зображати цей фарс.

- Який, на хрін, фарс? Невже ти думаєш, що для мене це лише гра? - злість - не найкращий товариш, але його дратувала ця ситуація.

- А що мені думати?

- Сонечко ...

- Ні, мовчи, Левицький! Достатньо! Я сита!

- Не рубай все на корені! Будь ласка, дай мені пояснити, - він нервував, боячись втратити свою дівчинку.

- Забий, Левицький. Я вже зрозуміла. Не напрягай себе.

- Ось ви де! – до них підійшли Стас із Настею. – Ми йдемо вже.

- Зачекайте, я з вами, - обернулася Сашка. – Можна?