17.1 розділ

Повільно повертаючись у реальність від сну, Олександра розплющила очі. Здивовано моргнувши кілька разів, вона дивилася на спинку дивана, що був прямо перед нею. Потім вона відчула тепло за нею: притулившись животом до її спини, міцно обійнявши її за талію, спав Левицький.

Кохан згадала попередній вечір і усміхнулася. Для нього це теж вперше, і почуття всередині росли в геометричній прогресії.

Обережно повертаючись обличчям до хлопця, вона таки розбудила його.

- І чого тобі не спиться? – ніжно пробурчав Олександр, стискаючи пальці на її тілі.

- Я хочу помитися. Частина моїх речей в коридорі залишилася – принесеш?

- Іди так - я не проти, - стиснувши її попку, порадив хлопець.

- Добре, - укутавшись у ковдру, якою вони вкривалися, Сашка вийшла з кімнати, залишивши тезку одного.

…Коли вона покинула ванну, то почула шум у сусідній кімнаті.

- Тобі чай чи каву? – крикнув з-за дверей Левицький.

- Каву, - сівши на стільчик, відповіла дівчинка, намагаючись не п'ялитися на спортивне тіло (він був тільки в домашніх штанях). – Допомогти?

- Я все засипав у чашки, заллєш окропом, доки я душ прийму?

- О'к.

Поки Саня купався, дівчина зателефонувала мамі. Пояснивши, що вони залишаються гуляти у Кирила далі, попрощалася до вечора.

Підключивши мобільний інтернет, вона побачила, що подруги вже спілкуються у чаті, створеному у Viber. Олена з Кіром уже прокинулися, чекають на інших.

- Не нудьгуєш? - запитав Олександр, з'явившись у дверному отворі, все в тих же штанях, низько на стегнах.

- Ні. Наші вже вийшли на зв'язок.

- Що пишуть?

- Щоб прокидалися швидше та тягли свої дупи до Токаренка.

- Угу.

- Якесь невиразне твоє "угу".

- Ми ж не поспішаємо до них, правда? – повільно прямуючи в її бік, спитав юнак.

- Н-не знаю, - не відриваючи погляду від насуваючої фігури, заікнулась дівчина.

Взявши її руки у свої, хлопець провів великим пальцем по браслету, одягненому ним напередодні. Потім потягнув на себе, щоб вона встала.

Подавшись уперед, Сашка знайшла його губи та поцілувала. Руки блукали по тілах, губи терзали один одного.

Ідилію порушила мелодія телефону Кохан, але він був далеко – іти не хотілося. Як тільки музика стихла, вони почули дзижчання вібро зовсім поруч.

- Не дадуть побути наодинці, - пробурчав Олександр і потягся за своїм телефоном. - Так, - роздратовано відповів він. – Вже прокинувся… Сашка?.. – запитливо подивившись на дівчину, продовжив: – Я їй передам. І, звичайно, прийду з нею... Не знаю! Постараюсь, не довго.

- Кирило? - запитала вона, як тільки хлопець відключив дзвінок.

- Ага. Втратили нас, хвилюються. Забув, як сам шифрувався на початку стосунків, тільки з Оленою був. А нам кілька годин не дають усамітнитися.

- Ну, пару годин ми якраз провели удвох. Ось вони й чекають.

- Ти взагалі за кого? Я тобі набрид? – похмуро запитав Саня.

- Не дочекаєшся! - чмокнувши в ніс, сказала дівчина. - Каву?

- Ага. Спроба номер два.

За годину вся компанія зібралася знову і гуляння продовжилися до вечора.

Перший тиждень нового року пройшов весело та галасливо. Друзі збиралися у кафе, кіно, на роледромі чи в когось удома. Занять з танців не було, СТО, де працювали хлопці, теж працювало за скороченим графіком, роботи було мало, хлопців не кликали.

Шостого січня сімейство Кохан поїхало до бабусі, як завжди на святий вечір. Але цього разу Сашка не залишатиметься на ніч у селі – домовившись, що її зустріне Левицький на вокзалі, дівчина останньою електричкою приїде до міста.

О дев'ятій вечора Олександра вже була в обіймах свого коханого.

- Я скучив, - зізнався хлопець, прямуючи до таксі.

- Ми ж учора бачилися, а останні сорок хвилин поки я їхала переписувалися, - усміхаючись, відповіла дівчина. Таке зізнання було приємно чути, ось би ще про кохання почути.

- Ну то й що! Удвох ми давно були.

- Які плани на вечір?

- А ти що пропонуєш?

- Можна до мене, якщо хочеш бути удвох.

- Згоден. Тільки давай ще в магазин заїдемо.

- Добре.

Набравши в кошик чипси, попкорн, колу, Олександр повів дівчину далі.

- Ти хочеш ще щось?

- Ага, - відповів Саня, роздивляючись стелажі. – Ось! Знайшов.

- Вершки? Може, одразу готових солодощів купимо? – здивувалася тезка.

Перевівши погляд з флакона аерозольних вершків на подругу, він усміхнувся і відповів:

- Ні, хочу так. Якщо хочеш солодощі, пішли вибереш собі.