16.1 розділ

Час до Нового року летів стрімко. Кожен поспішав завершити незавершені справи, скупитися, навести лад.

Напередодні свята друзі спілкувалися лише по телефону. А тридцять першого грудня в обід, попрощавшись із батьками, всі дівчата зібралися у Кирила вдома.

Олена прийшла раніше, розписавши меню та покрокове приготування страв, подруги злагоджено поралися на кухні.

Вже близько восьмої вечора однокласниці по черзі приводили себе до ладу: робили зачіски, наносили макіяж, перевдягалися.

Хлопці прикрашали зал, намагаючись не потрапляти на очі дівчатам, бо їм одразу давали якісь вказівки: те нарізати, те поставити, те відчинити.

Зробивши вечірній макіяж, підкресливши очі і виділивши вилиці, Олександра зняла спортивний одяг і в одних панчохах і новому комплекті нижньої мереживної білизни підійшла до сукні, розкладеної на ліжку. Вона була в передчутті постати перед хлопцем у новому образі. Але із замочком довелося погратися, як не закидала руки назад – а застебнути до кінця сама не змогла. "Добре, вийду так, хтось допоможе", - подумала вона і взялася за зачіску.

Через кілька хвилин Кохан почула стукіт у двері.

- Хто там?

- Я, – відповів Левицький. – Можна?

- Заходь, - покликала Сашка, поправляючи волосся і оцінюючи себе в дзеркалі.

- Вау! Сонечко, ти така гарна.

- Дякую, - посміхнулася дівчина, побачивши вогонь у його очах. - Але є невелика проблемка, - повернувшись до нього спиною, вона перекинула волосся на плече, оголюючи спину. – Допоможеш?

- Із задоволенням.

Теплими пальцями Олександр прибрав волосся, що залишилося, і потягнув блискавку вгору.

- Як би я хотів зробити протилежний рух, - тихо прошепотів хлопець, цілуючи в оголене плече.

Розвернувшись до нього обличчям, тезка, трохи соромлячись, промовила:

- Можливо, скоро й зробиш.

- Ммм, вмієш зацікавити, - сказав Левицький, цілуючи подругу. - Я тут взагалі-то не просто так.

- Справді? І чому?

- Хочу зробити тобі подарунок зараз, доки немає нікого.

- Ні, так нечесно.

- Тихо. Сонечко, я дуже радий, що ми зустрічаємо Новий рік разом.

- Саш…

- Тихо, не перебивай! Мені шалено пощастило, що ти зі мною… Побачивши цю прикрасу, я одразу подумав про нас, і захотів подарувати її тобі.

Олександр витяг з кишені довгу оксамитову коробочку.

- Відкрий.

Перебуваючи в шоці від зізнання, від передчуття, від усієї ситуації, Саша мовчки відкрила коробку.

Тонкий срібний браслет зі знаком безкінечності посередині блищав під світлом люстри.

- Який гарний, - ахнула дівчина. – Допоможеш?

- Я тут для цього, - усміхнувшись, хлопець дістав прикрасу з коробочки і вдягнув на зап'ястя.

- Він чарівний, - покручуючи руку, милувалася вона.

- Радий, що сподобалося.

- Дякую, - подякувала Кохан, обхоплюючи долонями обличчя хлопця, щоб поцілувати. "Як його можна не любити?" - запитала дівчина, цілуючи з усією пристрастю.

Підштовхнувши її до комода, що стояв позаду, хлопець упер руки по обидва боки, вже притискаючись тілом.

Опустивши руки, Сашка, зачепившись за ремінь його штанів, запустила пальчики під светр тонкої в'язки. Зробивши на свято гострий манікюр, вона залишала легкі доріжки, піднімаючись до грудей.

Втягнувши більше повітря, Саня поклав долоні на край сукні, повільно піднімаючи їх разом із тканиною. Відчувши подушечками пальців мереживо, він різко розплющив очі, відсторонюючись від дівчини.

- Якщо ми не зупинимося, то не ручаюся, що зможу зупинитися пізніше.

- Мені потрібно поправити макіяж та волосся, - відновлюючи подих, сказала дівчина.

- Моя допомога більше не потрібна?

- Ні. До речі, власний подарунок ти отримаєш під бій курантів.

- Без проблем. Я тоді піду.

- Добре, я теж незабаром приєднаюся.

…Повернувшись до подруг, Олександра побачила, що вони перейшли до сервірування столу.

За півгодини компанія сіла за стіл проводжати старий рік. З дозволу батьків на столі було кілька пляшок шампанського.

Увімкнувши фоном телевізор, друзі проголошували тости, весело розмовляли за столом.

Браслет на руці Олександри не залишився непоміченим. Дівчата розгледіли прикрасу ще на кухні, захоплюючись і засипаючи компліментами смак Левицького. Сама дівчина постійно крутила рукою, насолоджуючись вагою металу.

- Подобається? - тихо запитав Саня, помітивши її маніпуляції з рукою.

- Дуже. Сподіваюся, тобі теж сподобається подарунок.

- Впевнений, що так і буде.