15.1 розділ

Усі наступні дні школярі писали річні контрольні роботи, складали проєкти, перездавали погані оцінки – загалом, метушилися перед оцінками за семестр.

Тиждень пролетів у шаленому темпі. На вихідних уже всі розслабилися, бо хоч і залишився тиждень, але було відомо, що все написано, дописано та переписано, оцінки виставлено, вже нічого не зміниш.

У суботу компанія друзів вирішила вибратися на міську ялинку. Випав сніг, стояв невеликий мороз, довкола світилися вітрини, декорації, гірлянди розвішані по місту – все налаштовувало на прийдешні свята. Відчуття магії та чуда не залишало дітей і підлітків, навіть деяких дорослих.

То тут, то там виднілися спалахи камер – усі намагалися зберегти цей момент у своєму житті.

Компанія з восьми чоловік голосно йшла освітленою доріжкою, не втрачаючи можливості зробити фото. Хтось йшов за ручки парами, хтось шушукався дівчатами, хлопці щось своє обговорював, а деякі дуріли, кидаючись один в одного сніжками, не забуваючи цілити й у друзів.

Реклама запашного глінтвейну завернула їх у кафе погрітися. Насолоджуючись гарячими напоями, друзі вирішили обговорити новорічне меню. Поїхати за покупками вирішили вже у четвер, коли настануть канікули. Обговоривши деталі страв, покупки та час збору, молоді люди пішли далі.

Назад йшли трохи стомлені, притихлі, тримаючись за руки зі своїми половинками.

- Не хочеш до мене? – тихо спитав Левицький дівчину.

- Гарна спроба, але ні.

- Ти про що?

- Про зустріч із батьками.

- Нічого такого я не думав.

- Так, звичайно, суботнього вечора в тебе немає нікого вдома.

- Нехай і є, але ж ми не будемо з ними сидіти і вести світські бесіди. Ми будемо в моїй кімнаті.

- А батьки прислухатимуться: чим же ми займаємося за стінкою. Ні, дякую.

- А чим би ми займалися? – лукаво спитав хлопець.

- Неважливо чим, батьки все одно підслуховували б.

- А все ж таки? Про що ти подумала? - зупинившись, Олександр повернув її в своїх обіймах, сильніше притискаючи.

- Про вальс! - у напівтемряві, із заплющеними очима будемо вальсувати ... Щоб не впасти, ми будемо тісно притискатися один до одного ... Нам стане спекотно, і наші речі полетять вниз... забувши про танець, ми втратимо координацію, впадемо, не важливо куди… і ось тоді!.. гуркіт від падіння почують батьки і точно зазирнуть у кімнату!

-Чорт! Саш, ти так яскраво описала танець, що мені захотілося вивчити вальс. Потанцюємо? – шепотів на вушко юнак.

- Якось іншим разом. А сьогодні мені час додому.

- Ти жорстока! Навіщо ж так дражнити?

- І не збиралася, - блиснувши очима, відповіла однокласниця.

- Мені цікаво: вас навчають у школі не лише танцям, а й майстерності говорити про них? Бо якби мені так про бальні танці хтось розповів раніше, клянусь, пішов би до бальників.

Засміявшись з його зізнання, Кохан міцніше стиснула його пальці.

***

У понеділок, коли учні примудрилися вмовити деяких вчителів (предмети яких не входили до ЗНО) зайнятися на уроках своєю справою або хоча б подивитись якийсь науковий фільм (оцінки вже стояли), Олександра перевдягалася у шубку Снігуроньки.

Хвилювання перед виступом було зовсім небагато, слів за сценарієм ніяких не було, так, дали шаблони, якими треба було залучати дітлахів хороводи водити, танцювати, грати, звати Діда Мороза, віршики розповідати.

Потапенко чудово грав свою роль. Жодних заминок між ними не було, вони добре спрацювалися в тандемі.

- Клас! Скільки разів грав різні ролі, але так легко було лише з тобою, – зізнався після виступу Олександр.

- Дякую, я старалася. Я в цьому не такий майстер.

- Для тебе, напевно, це взагалі найлегше. Ти ж стільки разів виступала перед публікою побільше і серйозніше, а тут дрібниця.

- Ні, це різні стихії. У танцях я на своїй хвилі, відключаюсь від зовнішнього світу, є лише я, партнер та музика.

- Помітно, що танці для тебе багато що означають.

- Так, я ними живу. І подальше життя та професію планую пов'язувати з танцями.

- Хотів би я з тобою танцювати. Хоч і комплексую, – мило посміхаючись, зізнався новий знайомий.

- Може, колись і станцюємо. І не хвилюйся, за межами паркету я не екзаменую партнера.

- Добре, ловлю на слові. До речі, а ти на вечорі не береш участі?

- Тільки соло виступаю.

- Шкода. Можливо, парою стали б хоч у якомусь конкурсі.

Розмова переходила на одкровення з боку хлопця, Кохан прокручувала в голові нейтральні відповіді.

- Мене вирішили не задіяти. Тож не доля.

- Прикро, що ти не до нас у клас прийшла.

Знизавши плечима, не знайшовши гідної відповіді, дівчина почала трохи відходити, закінчуючи розмову.