14.2 розділ

З магазину Левицький вийшов із коробкою цукерок Raffaello. До закінчення тренування було більше години, так що вдома хлопець переодягнувся, поїв, зробив уроки. За десять хвилин до закінчення занять Олександр вийшов із дому, дорогою набираючи повідомлення дівчині.

Автобуса довго не було, він запізнювався, вирішив зателефонувати, але Сашка слухавку не брала. "Досі ображається", - вирішив однокласник, молячись, щоб вони не розминулися.

… За сьогоднішнє тренування пара пройшла і другий танець до кінця, тож трохи затрималася. Вимотані фізично, але задоволені результатом вони вийшли із зали, обговорюючи складні підтримки.

У Стаса задзвонив мобільний, і він відволікся від розмови, відповідаючи на дзвінок невідомого абонента.

- Так.

- Привіт. Стасе, це ти? - запитали у хлопця.

- Так, це я.

- Це Саня. Сашка з тобою? Ви ще не розійшлися?

- Ні, ми недавно закінчили.

- Чудово. Затримай її. Вже біжу! - сказав хлопець і відключився.

"А мені ніхто і не дзвонить. Не переживає", - ображено подумала дівчина.

- Слава Богу! - їм назустріч швидким кроком йшов Левицький. - Думав, ти вже пішла.

- Ні, ми затрималися, - несподівана поява однокласника привела в ступор: "Він думки читає?"

- Дякую, я в боргу, - Олександр потис руку Стасу - чим ще більше шокував дівчину.

- Не парься, нічого я не зробив - ти ж щойно подзвонив. Гаразд, я пішов. Бувай.

Попрощавшись із партнером, Сашка повернулася до свого хлопця:

- Що це було?

- Подяка.

- Ти дзвонив Стасові? Як ти наважився?

- А що мені лишалося робити? Ти на мої дзвінки не відповідаєш, а я хотів тебе побачити.

- На які ще дзвінки? Ти не дзвонив!

- Та невже? А ти перевіряла?

- Ні, - тихо відповіла дівчина, здогадуючись, що зараз побачить.

Звук після школи вона так і не увімкнула, тож нічого не чула. На екрані світилася кількість пропущених дзвінків.

- Вибач, я забула вимкнути беззвучний режим.

- Гаразд, забий, - посміхнувся Левицький. - Ходімо?

Взявшись за руки, пара пішла на зупинку. В автобусі вони пройшли назад – їхнє улюблене місце. Навіть якщо транспорт був порожній, вони ставали укінці автобуса, було приємно вкотре опинитися в обіймах один одного.

Обійнявши дівчину однією рукою, другою хлопець взявся за поручень і тихо промовив:

- Я хотів би вибачитись за сьогоднішню поведінку.

- Чесно, мені не дуже сподобалося твоє втручання.

- Я вже зрозумів. Постараюся більше так не робити.

- Добре, буду вдячна, – вирішивши забути про інцидент, Олександра змінила тему: – А я практичну роботу з фізики вже зробила.

- Розумниця! Коли встигла?

- Ще вчора.

- Мені теж є чим порадувати тебе: проєкт з історії завершений.

- Супер! Ніяк не могла змусити себе перейти до нього.

- Бачиш, який я добрий.

- Найкращий, - залишивши легкий поцілунок на губах, зізналася дівчина.

- Ммм ... солодка, - прошепотів у губи Сашко. – Люблю, коли ти наносиш полуничний блиск.

Наступна зупинка була їхня. Дорога додому зайняла мало часу, як на зло, автобуса недовго чекали, їхали швидко, а молодим людям хотілося якомога довше побути разом.

Надворі було холодно, тому вони зайшли в під'їзд. У напівтемряві хлопець одразу притягнув до себе дівчину. Терзаючи губи одне одному, вони забулися, нічого не існувало, крім обіймів, ласок і тепла, що виходить від тіла протилежної статі.

Відсторонившись, щоб перепочити, Левицький поліз у рюкзак, що був весь час за спиною.

- Тобі тут подарунок передали.

- Мені подаруночок? Від кого? - зацікавилася Сашка.

- Від святого Миколая.

- Невже?

- Ти ж добре поводилася?

- Намагалася.

- Ну от! Це тобі, - він простяг коробку цукерок.

- Дякую. Це дуже мило.

- Бачиш, яким я можу бути?

- Левицький, ти весь вечір намагаєшся довести, що ти крутіший за когось? З ким це я маю тебе порівняти?