13.2 розділ

Начебто все як завжди: вчителі, уроки, завдання, але усвідомлення того, що поряд не той хлопець, з яким постійно сварилися, а той, який ніжно обіймає, цілує, який запросив на побачення і хоче зустрічатися з нею, - приносило радість. Спочатку зосередитися на уроках було складно: тільки-но вони торкалися руками, жар зароджувався в тому місці і розходився по тілу.

- Із цим треба щось робити, - на першій же перерві заявила Кохан.

- Я згоден, - широко посміхнувшись, відповів сусід по парті, явно подумавши про інше.

- Левицький! Я не можу так про уроки думати, а ти про своє.

- Я так на тебе дію? - тихо, майже у вухо запитав хлопець.

Згадавши, як зовсім недавно він язиком пестив її вушко, у неї мурашки пробігли тілом.

- Так, - повторила його ж хитрощі - шепнула на вухо - дівчина, - і ти про це знаєш.

- Кхм, - відволікаючись від наростаючого бажання, хлопець відсунувся. - Так, місце точно не підходить.

- От і добре. Інакше гратиму за твоїми ж правилами.

- Дивись, швидко програєш.

- Це ми ще подивимося, - показавши йому язичок, Сашка полізла у сумку за підручником для наступного уроку.

Після третього уроку дівчата пішли до їдальні. Вони розділилися: одні зайняли столик, інші пішли за стравами. Сашка з Настею стояли в черзі, як до них підійшли кілька хлопців із паралелі.

- Привіт, - привітався один із них, дивлячись на Сашку, - я Саня. Бачив тебе на концерті – класно танцюєш. Не хочеш увечері кудись сходити?

- Схоже, ім'я Сашко - моя карма, - засміявшись, сказала дівчина. – Дякую за комплімент, але, на жаль, мушу тебе розчарувати…

- Не відмовляй так одразу, - перебив її хлопець. - Упевнений, ми могли б добре провести час.

- Не сумнівайся - час вона проведе чудово! Але не з тобою.

Зазирнувши за спину Сашки з паралелі, Кохан побачила свого. Стояв такий весь серйозний, грізний – і її .

- То ви разом? – хлопці вже спілкувалися між собою. - Мені сказали, що вона одна.

- Ні, вона зайнята: надовго, серйозно та без варіантів.

Олександра від несподіванки не знайшла, що сказати, але зрозуміла, що втручатися немає сенсу. Вони як два павичі, хвости розпустили і мірялися – хто крутіший.

Відвернувшись від них, вона забрала замовлення і пішла за столик до подруг, які бачили все, що відбувалося, і вимагали подробиць.

Завершивши коротку розповідь, Сашка засміялася.

- Весело? – ззаду підійшов Левицький.

- Так, бачив би ти себе - теж посміявся.

- І який я був? – дівчата посунулися і до них за стіл підсіли два однокласники.

- Як півень, готовий кинутись на червоне. Очі витріщив, крила розставив – одне слово, і ти в бій.

- Нічого подібного. Я просто захищав своє, ні з ким не поділяюся.

- Він просто познайомився. Тим більше, сам казав, мало хто знає, що ми разом, – піднявши брову, парирувала його словами Сашка.

- Гаразд, 1:1. Згоден, це неприємно збоку.

Після цієї ситуації вони практично завжди їли такою компанією, приєднався до них і Павло, котрий швидко зійшовся з хлопцями.

Навчання набирало обертів, гуляли друзі все рідше: хто готувався до ЗНО, хто пропадав на СТО, хто старанно готувався до міжнародного конкурсу. Левицький часто зустрічав Олександру після тренування та проводив додому. Якщо ставили парне завдання чи спільний проєкт, то робив хтось один, по черзі, кілька разів вони робили разом, у Олександра вдома, коли батьків не було. Робота, звичайно, сповільнювалася, парочка переривалася на поцілунки, каву з печивом, але було веселіше.

Кілька разів на місяць друзі збиралися всією компанією: ходили до кінотеатру, боулінгу чи кафе.

На початку грудня почали обговорювати, де зустрічатимуть новий рік. Виявилося, що у Кирила та Олександра будуть вільні квартири. Так як у Токаренка зустрічалися вже кілька разів, дівчата знали, що де лежить, простіше буде щось приготувати, без постійного смикання хлопця, то вирішили у нього і зібратися на свято.

Батьки Кохан звикли, що дочка зустрічається з хлопцем, занепокоєння відійшло, якщо вона затримувалася, то не хвилювалися, бо знали, що її доведуть до будинку.

На тренуваннях Сашка зі Стасом перейшли до другого танцю – джайву. Румбу репетирували вже із зав'язаними очима. Спочатку було важко, але дуже швидко дівчина довірилася партнеру.

У середині грудня у мами Левицького був ювілей, хлопець запрошував із собою дівчину, але вона категорично була проти: свято було вдома, серед близьких родичів, їй було все ще соромно за той випадок з братом.

… Повертаючись із тренування сама, Кохан думала, чим їй зайнятися суботнім вечором: хлопець на святі, а її батьки поїхали до бабусі прибратися перед новим роком.

Вона зателефонувала подругам, але ні в кого не виходило зустрітися сьогодні, зате домовилися завтра піти за подарунками під ялинку. Купивши попкорн, дівчина вирішила подивитись якийсь фільм.