13.1 розділ

Ранок неділі в Олександри почався близько полудня. Солодко потягнувшись, дівчина подивилася в телефон, але ні дзвінків, ні смс ні від кого не було – мабуть, ще спали.

Провівши ранкові процедури, Кохан заварила собі каву. Ставши біля віконця, вона пила гарячий напій і думала про перший навчальний день після канікул. Її трохи лякав понеділок: як поведе себе Олександр, як розвиватимуться їхні стосунки, як реагувати на погляди оточуючих? А головне питання, що мучило думки: наскільки все серйозно для хлопця?

Від невеселих роздумів відволік телефонний дзвінок. Дівчата запропонували піти в Макдональдс, без хлопців, попліткувати.

Обговоривши вчорашній вечір, вони говорили про все: про навчання, нові покупки, про мрії, про чоловічу психологію.

Їхню веселу компанію важко було не помітити, на них звертали увагу, у когось вони викликали посмішку, хтось намагався підслухати їхню розмову, хтось підходив знайомитися. З деякими молодими людьми вони весело поспілкувалися, але телефонів ніхто не залишив.

Кирило, як ревнивий, подзвонив першим і, звичайно, почув чоловічі голоси. Переконати, що зал заповнений людьми, було неможливо. Пригрозивши коханій, що приїде до неї, він домігся обіцянки, що дівчата покинуть кафе.

- Він мене доведе, - заткнувши очі, поскаржилася Олена. - Сидить же з Левицьким, що не так? Ні, треба зателефонувати та зіпсувати настрій.

- Переживає, що знайдеш кращого і кинеш, - посміхаючись, пояснила Сашка, про себе відзначивши, що її хлопець ("Він же мій хлопець?") зараз гуляє, але про себе нічого не дає знати.

- Куди я від нього подінусь уже? А якби я контролювала кожен його крок?

- Може, так варто зробити? Він побачить себе з боку і зрозуміє, що поводиться нерозумно.

- До речі, хороша ідея. Прямо зараз порушу їхню ідилію. Сашка, не хочеш зі мною піти?

- Я? Що мені робити з вами?

- Ну, не з нами, а з Левицьким.

- Ні, я пас. Мене не запрошували, може, у нього якісь плани, а тут я.

- Та й мене теж ніхто не кликав – ми сюрприз зробимо.

- Ні, Олено, я додому.

- Гаразд, я буду мегерою, що не дає посидіти в чоловічій компанії. Ну, і парочка з нас вийшла, - посміхнувшись до своїх думок, підсумувала Олена. – До речі, ми завтра до школи разом ідемо?

- Так, звичайно.

- Тоді, до зустрічі.

Вже біля будинку, Сашка попрощалася з подругами і полізла у сумочку по телефон, але, як виявилось, його не було. Згадавши, що поставила на зарядку, поспішила додому. Телефон періодично блимав – увімкнувши екран, Кохан побачила три пропущені виклики – всі від одного абонента. "Отже, все-таки, дзвонив, не проігнорував".

Поки вона міркувала, чи варто передзвонити, телефон задзвонив.

- Ало, - посміхаючись, відповіла на дзвінок дівчина.

- Нарешті. Ти де зникла? – замість привітання сказав Олександр.

- Ніде я не зникала – з дівчатами гуляли.

- Я вже в курсі. Так само як і про те, що біля вас там крутилися якісь типи. Вас взагалі одних не можна залишати?

- До нас підійшли познайомитися, побалакати – що тут такого?

- Як це, що тут такого? Ти маєш хлопця, які ще знайомства?

- Це заразне?

- Ти про що? – не зрозумів Левицький.

- Це фішка Кіра – дзвонити та нудити, якщо почує десь чоловічий голос. Ви ж влаштовуєте хлопчачі посиденьки, чому нам не можна?

- Гаразд, потім це обговоримо. Але зваж, ніяких номерів телефону малознайомим типам.

Побалакавши ще якийсь час, вони попрощалися.

Олександра перевірила шкільну форму, випрасувала і повісила на вішак, заповнила щоденник та зібрала сумку.

День повільно йшов до завершення. Увечері вона зателефонувала Стасу, уточнила про завтрашнє тренування.

Незвичний збій ритму давався взнаки, тому відразу ж після вечірньої телефонної розмови з Олександром, вона заснула.

***

Трохи нервуючи, хоч подруги й відволікали розмовами, Кохан увійшла до шкільного холу. До початку уроків було ще хвилин 15, однокласниці поставили сумки у кабінеті та вийшли в коридор.

Поки Кохан ніде не бачила свого тезки, але тільки вона подивилася у вікно, біля якого зупинилися дівчата, так одразу знайшла його очима.

Олександр щось захоплено розповідав Кирилу, жестикулюючи руками, не дивлячись убок. А ось на нього дивились.

Дівчина помітила, як компанія з кількох дівчат із паралелі махнула на знак вітання руками, але їх проігнорували. Тоді одна з них щось сказала іншим і пішла назустріч хлопцям.

Затамувавши подих, Сашка спостерігала за розвитком подій. Коли хлопці практично зрівнялися з цією самовпевненою, припинили розмову та подивилися на неї. Кивнувши головами, вони привіталися зі знайомою, але їй цього виявилося замало, вона підійшла до Левицького і поцілувала в щоку. Олександра б ще зрозуміла, якби такий поцілунок вона залишила і на щоці Кіра, але ні, від Левицького вона не збиралася так швидко відлипати!