11.4 розділ

Згадавши, що обіцяв передзвонити Кіру, Левицький набрав друга. Як виявилось, з'явилася робота на станції. Сьогодні він ще встигає на тренування, а ось завтра весь день вільний, тож роботу залишили на п'ятницю.

На тренування він прийшов з усмішкою і сповнений сил. Напругу в області паху за останні кілька годин потрібно було скинути – і зал чудове для цього місце.

Відпрацювавши пару підтримок, стрибків і сальто, хлопці влаштували щось на зразок батла: чудова нагода показати свої вміння, щось запозичити, побачити свої промахи.

Стомлений від безлічі сальто (це була його "фішка"), Саня відчув полегшення.

Вдома він застав всю родину за столом:

- Всім привіт.

- Привіт, - привіталися у відповідь, і мама запитала: - Будеш вечеряти?

- Не відмовлюся. Тільки спочатку душ прийму.

Повернувшись на кухню, хлопець одразу наповнив свою тарілку і включився у спільну розмову:

- Що обговорюємо?

- Мамин ювілей.

- Чудово! Ти де вирішила святкувати? Ресторан?

- Не хочу, не той вік уже.

- У сенсі? – обурено запитали обидва сини.

- Діти, це вам би потанцювати, подуріти, а мені хочеться скромно, без зайвих проблем.

- Мам, про що ти говориш? У 45 років життя лише починається! Потрібно так відсвяткувати, щоб до наступного ювілею було що згадувати.

- Микито, ось свої 25 так і відзначиш, Сашко – 19, а в мене після пари танців ноги болітимуть.

- Справді? – очі старшого сина загадково заблищали. Кинувши погляд на брата, він спитав: — Навіщо ж ти собі чоботи на високих підборах купила?

Олександр щойно набив рот салатом і від несподіваного питання, точніше від підстави з боку брата, подавився і моментально закашлявся. Невістка подала склянку соку, а хлопець мовчки почав спостерігати за розвитком подій.

- Які чоботи? Ти про що?

- Я сьогодні забігав до вас, дивлюся, а біля входу такі гарні замшеві чобітки стоять. Я ще здивувався, навіщо тобі такі підбори, а Санчо запропонував тебе запитати.

На середині пояснення його наполегливо стукали по нозі, але Микита ігнорував удари.

- Ти нічого не переплутав? Немає у мене нового взуття, тим більше на підборах.

- Чиї ж тоді це були чоботи? – задумливо потер підборіддя старший брат. – Адже вдома був лише Саня.

Прочистивши горло, Левицький-молодший спитав у невістки:

- Яно, як ти живеш з цим дурнем? Вирости виріс, а от розуму Боженька не дав.

- Та вже якось мирюся з цим. Ти краще розкажи, що за брюнетку бачив мій чоловік на твоєму балконі, – добила дівчина.

- Микито, ти вже всім розтріпав?!

- Сашко, про що це ви? У нас хтось був сьогодні?

- Так. І все не так, як ви думаєте! – одразу ж перейшов на захист Олександр.

- Щось новеньке, - усміхався брат - йому подобалося жартувати над братом. – Невже нашого Сашка можна збентежити?

- Чуєш, ти про солідарність знаєш? Я, між іншим, жодного разу про вас із Янкою не розповідав, коли ви вдень зачинялися у твоїй кімнаті.

Настала черга невістки закашлятися.

- Вибач, Ян, нічого особистого.

- Досить! – зупинила дітей Ірина Костянтинівна. – Синку, поясни.

- Ну, загалом, я зустрічаюся з однією дівчиною. Сьогодні в кафе ми випадково забруднили її одяг, от і забігли запрати. Все!

- Просто прали?

- Так!

- Я сподіваюся, все добре, ти вже дорослий хлопчик, розумієш, можливі наслідки "спільних прань".

- Мам! Все добре: вона із пристойної родини, відмінниця, займається танцями.

- Прямо ідеальна, - втрутився Микита. — Що ж вона робить з тобою, містере Буко?

- Пере! - дратувався брат.

- Так я й подумав. Не терпиться познайомитися з нею.

- Не дочекаєшся! Ще зганьбишся: це ми звикли до твоєї недалекості, а вона-то подумає, що якийсь душевнохворий.

- Хлопці, припиніть! Обидва гарні! - підвищила голос Яна. – Коли вважатиме за потрібне, тоді й познайомить. Ти мене кілька років не наважувався додому запросити.

- Ах ти! Ти мусиш за чоловіком йти, а сама перейшла на бік ворога.

- Давай збиратися додому.

Вже прощаючись у коридорі, брати потиснули один одному руки, і Сашко попередив:

- Я тобі ще згадаю.

Усамітнившись у себе в кімнаті, хлопець перевірив телефон. Півгодини тому прийшла смс із побажанням добраніч. Надіславши побажання у відповідь, Левицький завантажив фільм на ноутбук і ліг на диван для перегляду.

День насичений подіями, сон прийшов швидко.