11.1 розділ

Вранці посмішка не сходила з обличчя дівчини. Прокинулася Сашка від сигналу повідомлення: хлопець спитав про самопочуття, уточнив, чи не змінилися плани на сьогодні, і вони обрали точний час зустрічі.

- Мам! - нарешті покинула кімнату дівчина, наважившись сказати про побачення.

- Я на кухні! - почула вона голос рідної людини.

- Що на сніданок? - весело поцікавилася дочка: "Якщо покажу, що апетит хороший, то зрозуміє, що я йду на поправку".

- Каша з тефтелями та овочевий салат.

- Чудово.

Гарний настрій не пройшов непоміченим.

- Дивлюся, тобі вже краще.

- Так, почуваюся добре. Вчорашня прогулянка пішла на користь, – звернула розмову у потрібне русло Олександра. Доївши все з тарілки, вона пішла до раковини мити посуд.

- Прогулянка? Чи юнак? – лукаво запитала Юлія Антонівна.

- Мам, мене сьогодні запросили в кафе, - вирішила прямо сказати дівчина. Затамувавши подих, вона чекала на відповідь.

- Ну, йди, якщо тобі прогулянки на користь.

- Дякую, ти найкраща матуся у світі, - дочка повисла у неї на шиї.

- До речі, навесні у нас змагання. Ми вже дібрали танці на три етапи, але, на жаль, лише раз займалися. Мабуть, на завтра домовлюся зі Стасом.

- Дивись по самопочуттю. Не втомлюйся.

- Добре. Гаразд, я пішла збиратися.

Прийнявши душ, дівчина ввімкнула комп'ютер, щоб послухати музику. Почувши сигнал, вона прийняла відеодзвінок. Подруги запитали про самопочуття та запропонували погуляти. Усміхаючись, Сашка зізналася, що сьогодні вони проведуть час із Левицьким. Реакція дівчат була бурхливою: хтось заверещав, хтось крикнув переможне "ура!", - всі були раді такому розвитку відносин. Побажавши успіхів, вони попрощалися.

Думки про майбутнє побачення хвилювали Кохан, кров вирувала по венах, передчуття його поцілунків викликало приємне тремтіння по тілу.

При виборі одягу Олександра віддала перевагу практичності, тому одягла стрейчові джинси, тонку кофтинку по фігурі і вітровку.

Волосся залишила розпущеним, але в сумочку кинула резинку. На обличчя нанесла легку тональну основу, підвела очі, нафарбувала вії, додаючи їм об'єму, а на губи нанесла ніжний полуничний блиск.

Перевіривши заряд телефона, склала в сумочку необхідні речі, взула черевики на підборах і попрощалася з мамою.

Вже спускаючись сходами, дівчина почула дзвінок. Побачивши з вікна під'їзду, що хлопець на місці, вирішила не відповідати на дзвінок, адже зараз зустрінуться.

- Привіт! - зістрибуючи з останньої сходинки, усміхнулася Сашка.

Напруга зійшла з його обличчя, і він усміхнувся у відповідь:

- Привіт. Виглядаєш чудово.

- Дякую.

Переплівши пальці, Олександр залишив легкий поцілунок у куточку її губ.

- Ммм, солодко пахнеш.

Трохи зніяковівши від незвичної близькості хлопця, дівчина озирнулася на всі боки, і все-таки була вдячна йому за такий цнотливий поцілунок.

- Ходімо?

Дорогою до кафе вони зустріли кількох своїх знайомих, навіть Настя махнула їм здалеку на знак вітання.

Періодично поправляючи шлейку сумки чи куртку, Олександра відпускала руку хлопця; їй було незвично ось так от ходити за ручку, бентежили погляди перехожих, здавалося, що всі дивляться на них. Одна справа йти всією компанією або бути з друзями, і зовсім інша – бути лише вдвох.

Спілкуючись на нейтральні теми, хлопець помітив її зміну поведінки:

- Щось не так?

- Ні, все гаразд.

- Добре, давай зайдемо в кафе, потім поговоримо.

Відчинивши перед нею двері, він зайшов слідом.

Кафе було наполовину заповнене, у дальньому кутку якраз був вільний столик із шкіряними диванами.

Поверхнево ознайомившись з меню, вони зробили замовлення. Як тільки офіціант відійшов, Сашко обернувся до дівчини:

- І так! - одну руку ліктем він поставив на стіл перед нею, другу - поклав на спинку дивана за дівчиною. - Чому в мене таке почуття, що ти мене соромишся?

- Саш, - тихо почала вона. – Ми ще тиждень тому ненавиділи одне одного…

- Так уже й ненавиділи? – посміхнувся хлопець.

- Оточуючі принаймні так думали. А зараз ідемо, тримаючись за руки. Мені трохи незатишно.

- У тебе були до цього стосунки? – намагаючись налаштувати зоровий контакт, Левицький поставив серйозне запитання.

- Ні! - піднявши підборіддя, відповіла Кохан. Вона очікувала почути сміх чи жарт якийсь, але побачила тепло в його погляді.

- Сонечко, йди до мене, - Олександр обійняв її обома руками і посадив собі на коліна: - Ти мені дуже подобаєшся. Мені начхати, як дивляться на нас інші та що вони думають, я настільки зациклився на тобі, що хочу постійно тебе торкатися, цілувати …