10.2 розділ

Увечері дівчину вже оглядала мати. Побачивши ліки, Юлія Антонівна попросила детальний звіт про хворобу.

- Ти хоч розумієш, що могло статися? - серйозно запитала жінка.

- Мам, все ж обійшлося.

- Слава Богу! А якби до тебе ніхто не прийшов?.. Ти мала зв'язатися з нами одразу ж!

- Як?

- Сьогодні ж знайшла можливість зателефонувати. До речі, а що за Сашко до тебе зайшов?

- Мій однокласник, - опустивши погляд, відповіла дочка.

- Лише однокласник? - піднявши брову, не відставала мати. – Це не той хлопець, який сидить за однією партою з тобою?

- Він.

- Ти нічого не хочеш мені розповісти?

- Ну, ми ніби подобаємося одне одному. Кілька разів гуляли всією компанією, він мене проводив…

"А ще він забрав мій ліфчик як трофей", - подумки закінчила репліку Олександра.

- Дочко, ти впевнена, що ці стосунки тобі не зашкодять?

- Не знаю, мамо, але хочу спробувати. Він мені подобається.

- Будь обережна.

- Добре.

Пізніше до дівчини зателефонувала Настя. Переконавши подругу, що вже одужує, Сашка розпитала, як вони провели час, попросила передати Стасу, що тренування переносяться.

Повечерявши з батьками (апетит повернувся з ароматом маминих страв), дочка прийняла ліки та пішла до кімнати.

Відразу лягти спати їй не вдалося – задзвонив телефон. Усміхнувшись імені абонента, Сашка відповіла на дзвінок:

- Привіт.

- Привіт. Не розбудив? – поцікавився її тезка.

- Ні, я ще не лягала.

- Вибач, що раніше не дзвонив, був на тренуванні.

- Нічого страшного. У мене батьки повернулися, все одно поговорити не вдалось би.

- Як пройшла зустріч? Сильно лаяли?

- Мама намагалася, але в неї це ніколи не виходить.

- До тебе можна завтра прийти?

- Не думаю, що це гарна ідея: ти можеш заразитися.

- Сашо, я з тобою був під дощем і залишився здоровим! Я був з тобою майже добу і спав з тобою в одному ліжку! Невже ти думаєш, що я можу захворіти на третій день і головне, що мене це хвилює?

- Я все одно хвилююся.

Не могла ж вона зізнатися, що поки що не хоче його знайомити з мамою!

- Добре. Але на вихідні ми кудись вийдемо. Думаю, за три-чотири дні ти видужаєш. Та й свіже повітря корисне.

- Сподіваюся, не підведу.

- Постарайся, - посміхнувшись, попросив Левицький. - Бережи себе. На добраніч.

- Бувай.

***

Наступного дня мама контролювала її лікування, Саші вже набридло лежати, але про зустріч із подругами не могло бути й мови. Дівчата не сумували та спілкувалися у вайбері, розповідаючи свої новини та розпитуючи про стосунки з Левицьким.

Протягом дня тезки перекидалися смс-повідомленнями, а ввечері знову спілкувалися.

Ці стосунки перевели дівчину в режим очікування, змушували посміхатися і чекати на вісточку від хлопця. Вони швидко набирали обертів, було трохи страшно, хвилююче, але вона вирішила ризикнути.

У середу Кохан прокинулась і побачила яскраве сонце. Сьогодні вона вмовила маму випустити її у двір до подруг.

Сівши на лавочку подалі від під'їзду, однокласниці, хто лускаючи насіння, хто насолоджуючись смаком морозива, весело спілкувалися.

Через кілька годин перебування на свіжому повітрі в Олександри порожевіли щічки, очі горіли, кашель практично не турбував.

- Які люди! – до них неквапливо наближався Левицький. – Тебе випустили? Не боїшся сильніше захворіти?

- Жартуєш? Мені на подвір'ї набагато краще.

- Привіт, - зупинившись біля дівчини, хлопець нахилився до її обличчя, поставивши руки на лавочку по обидва боки від неї.

- Привіт, - подивившись йому в очі, відповіла Сашка.

Залишивши легкий поцілунок на її губах, хлопець, потягнувши дівчину за руки, підняв, сам сів на її місце і посадив собі на коліна.

- Сидіння холодне, - коротко пояснив він свої дії.

За цією картиною спостерігали подруги.

- Нарешті… - посміхаючись, сказала Олена.

Але парочка, здавалося, нікого не помічала, схилившись обличчями одне до одного, вони про щось перешіптувалися.

- Гаразд, ми підемо, - піднімаючись зі своїх місць, почали прощатися однокласниці. – До завтра.

- Одужуй.

- Бувайте, дівчатка, - розвернувшись до них, попрощалася Кохан.

Але молодим людям не вдалося побути удвох – зателефонувала мама та змусила повернутися додому – для першого разу прогулянки достатньо.