10.1 розділ

"Вона що, знущається? Чи це розіграш якийсь? - нервуючи, Олександр ходив туди-сюди по кімнаті, періодично набираючи один і той же номер телефону. - Що могло змінитись за кілька годин? Чому Сашка не відповідає?"

О п'ятій вечора терпець у хлопця увірвався, і він, накинувши куртку, вийшов із квартири.

Дізнавшись через Кіра номер квартири, молодик видихнув і натиснув кнопку дзвінка. За мить у голові у нього промайнуло кілька варіантів розвитку подій, але, простоявши близько п'яти хвилин біля дверей, занервував ще більше.

Крізь сон Олександра почула надокучливий дзвінок. Моргнувши кілька разів, вона відчула біль. Сівши на ліжку, її здолала слабкість та легке запаморочення. "Чорт! Схоже, все серйозніше, ніж я думала".

На ватяних ногах, тримаючись за стінки, дівчина пішла до коридору.

- Ем… Сашка? З тобою все гаразд? – поцікавився хлопець, як тільки двері відчинилися.

- Пробач, зовсім забула про побачення, - так само тримаючись за стінку, відповіла вона, в очах потемніло. – Я, мабуть, залишусь удома… щось мені погано…

Останню репліку Левицький ледве почув, зосередивши погляд на обличчі сусідки по парті: очі почали заплющуватись, і вона повільно сповзала по стінці.

Різко підскочивши, молодик зачинив двері ногою і поніс непритомну дівчину на диван, відчувши сильний жар.

- Сашенька, що з тобою? Прокинься, - легенько плескаючи по щоках, запанікував Олександр.

Згадавши, що у таких випадках допомагала вода чи нашатирний спирт, він кинувся на кухню за склянкою. Набравши повний рот води, він розпорошив її в обличчя хворій.

- Де твої батьки? - накинувся з питаннями Саша, тільки-но дівчинка прийшла до тями.

- У селі.

- Як давно тобі погано?

- Ще вчора ввечері мене почав бити озноб. Сьогодні я проспала весь день.

- Зрозуміло. Я дзвоню твоїм батькам.

- Не вийде: там зв'язок поганий.

- Але що ж робити? – почухавши потилицю, спитав хлопець. – Придумав.

Вже за мить він набирав номер друга.

- Це знову я... Ти зараз у Олени?

- Так, а що таке?

- У нас проблеми: Сашка захворіла, у неї жар, щойно знепритомніла. Цілий день спала, нічого не приймала.

- Зрозумів! Оленина мама зараз на роботі, ми виклик робимо на вашу адресу.

- Дякую.

- Поки немає за що. Ми теж підійдемо.

- Добре, чекаємо.

За п'ятнадцять хвилин прийшли друзі і слідом приїхала машина швидкої допомоги.

Оглянувши хвору, лікарка зробила укол і розписала прийом ліків.

- Кириле, поїдеш зі мною, я дам тобі препарати, - попросила Вікторія Юріївна. – Треба приглянути за нею вночі.

- Я буду з нею, – рішуче заявив Левицький, тримаючи дівчину за руку.

- Мам, ми теж залишимося. Допоможемо чергувати біля ліжка, – Олена теж хвилювалася за подругу.

- Добре. Жар повинен відпустити, хай Олександра спить. Як тільки вона прокидатиметься, даєте пити воду або теплий чай. Я написала послідовність ліків та їх кількість, контролюйте прийом.

- Дякую вам, - подякувала Кохан.

- Немає за що, - посміхнулася мама подруги, - одужуй. І з батьками зв'яжися.

- Спробую.

- До побачення.

- До побачення.

Олександр перевів дівчину до спальні, допоміг лягти і вкрив ковдрою.

- Дякую за турботу, - тихо прошепотіла вона, позіхаючи під дією уколу.

- Я злякався, - зізнався хлопець. - Поспи - тобі стане легше.

Поправивши ковдру, Левицький забрав з кімнати її мобільний телефон, вимкнув світло і вийшов, тихо прикриваючи двері.

Щойно Кирило повернувся, вони утрьох сіли за вивчення препаратів. Розклавши їх у порядку прийому, Олена взяла першу пігулку на черзі та пішла до спальні подруги.

Увімкнувши настільну лампу, вона розвернула її в інший бік, щоб світло не било в очі. Поклавши долоню на чоло, Олена відчула, що жар спадає, обличчя вкрилося легким потом.

У напівдрімоті Саша прийняла з рук подруги пігулку, зробила ковток води і перекинулася на інший бік.

Зателефонувавши мамі, Олена дізналася, що піт - це нормально, так і має бути.

У цей момент задзвонив Сашин телефон. На екрані висвітлилося фото жінки приємної зовнішності з підписом "мамуля".

- Що робитимемо? - запитав Олександр, подивившись на однокласників.

Всі разом вирішили не відповідати на дзвінок, а скинути смс зі словами: "Мамо, зі мною все добре. Не можу зараз говорити, я в кіно. Завтра зателефоную. Люблю, цілую".

…Коли стрілки годинника перебігли далеко за північ, друзів стало хилити на сон. Вирішили чергувати по черзі: Олена та Кирило лягли на дивані, а Саня пішов у спальню до дівчини.