9.3 розділ

Олександра була у ванній. Вона поралася з ґудзиками, коли двері відчинилися.

- Ти божевільна? Ти маєш намір сидіти там, перед усіма, у білизні? – вичитував її юнак.

Взявши щось за спиною, вона обернулася до нього:

- Ось! Тримай! - і вклала йому в руку той самий мереживний ліфчик.

Перевівши погляд з руки на блузку, з блузки знову на руку, Сашко запитав:

- Це що таке?

- Левицький, ти не знаєш? Це елемент жіночої білизни, така штука, яка одягається сюди, - показала дівчина, поклавши руки на груди.

- Не язви! Я знаю, що це. Ти чого його зняла?

- Я обрала роздягнутися, а не бажання.

- Даремно, - тихо сказав хлопець, засунувши ліфчик у задню кишеню джинсів.

- Чому?

- Тому що я й так тебе поцілую, а тепер ще й трофей одержав.

- А якщо я не хочу? - запитала вона і зробила крок назад.

- Хочеш, - прошепотів Олександр, зробивши крок уперед.

- Ні, - хитнувши головою з боку в бік, Кохан облизнула пересохлі губи.

- Так…

- Звідки така впевненість? - Олександра уперлася спиною в стіну.

- Дівчинко моя, - хмикнувши, хлопець підійшов впритул: - Ти можеш брехати скільки завгодно, але твої хм… певні частини тіла, - своїми долонями він повторив рух, який вона робила кілька хвилин тому, пояснюючи, що таке бюстгальтер, - говорять про те, що я тобі подобаюсь. Навіть більше… я тебе збуджую.

Охнувши від несподіванки, Сашка хотіла відповісти, але їй не дали можливості це зробити, втиснувши своїм тілом у стіну і заволодівши її губами, то ніжно покусуючи, то пестячи їх язиком. Дівчина обвила його шию руками і зарилася пальцями в його волоссі.

Відірвавшись від її губ, він почав цілувати її шию, залишаючи сліди.

- Що ти робиш? - шепотіла дівчина, але не відштовхувала: - Їх же буде видно.

- Зате всі знатимуть, що у тебе є хлопець, - пояснив Сашко, не відриваючись від неї.

- Не надто гучна заява? - усміхаючись, дівчина відсунулася від нього, змушуючи подивитися в очі.

- Впору. Досить грати в кішки-мишки, хочу, щоб ми були разом. Ти згодна?

Замість відповіді вона його поцілувала – ніжно, повільно, майже безневинно.

- То як, згодна? - він наполягав на словесній відповіді.

- Так, - коротко відповіла сусідка по парті і припала до його губ.

Її руки піднялися до його плечей і там зупинилися, вдавлюючи нігтики в його шкіру.

Інстинктивно притиснувшись до нього стегнами, Олександра відчула його збудження. Злякавшись, вона розплющила очі і пропустила видих.

- Щось не так? - сиплим голосом запитав хлопець.

- На мою думку, ми дуже поспішаємо.

- Вибач, - прочистивши горло, відповів Левицький. - Ти мені шалено подобаєшся, але я не буду на тебе тиснути.

Вони допомагали один одному привести себе в порядок, як Саня помітив, що вона усміхається:

- Що таке?

- Мабуть, у тебе змінилися смаки, - подивившись йому в очі, сказала дівчина.

- Що ти маєш на увазі? – насупив брови в нерозумінні Олександр.

- Пам'ятаю, кілька тижнів тому ти мені повідомив, що я не у твоєму смаку, - посміхаючись, пояснила вона.

Усміхнувшись у відповідь, хлопець обійняв її.

- Поїхали кататися.

- Гей, ти ж випив, - відсунувшись від нього, сказала Кохан.

- По-перше, я тільки пригубив, - "Мені ж треба було тверезо мислити, щоб обіграти тебе", - по-друге, пиво було безалкогольне, по-третє, якби я не був упевнений, не сідав би за кермо, тим більше не запрошував би тебе.

- Як тобі взагалі дозволяють водити?

- По-перше, мені вже є вісімнадцять. І бонусом є те, що тато працює у поліції.

- Добре, умовив, - здалася Олександра.

- Ходімо?

- Ти нічого не хочеш мені повернути?

- Ти про що? - вдав, що не зрозумів, про що мова, хлопець.

- Про трофей.

- А хіба трофеї повертаються?

- Левицький…

- Завтра після побачення поверну - це буде запорука твого приходу. Раптом передумаєш?

***

Забравши свої речі, вони попрощалися з друзями та вийшли надвір.

Вітер затих, але небо було затягнуте хмарами і накрапав дрібний дощ.

Приємні передчуття від майбутньої прогулянки нічним містом взяли верх, і вони надягли шоломи і сіли на скутер.

Як тільки вони виїхали на порожню вулицю, віддалену від центру, Олександр набрав швидкість. Дівчина сміялася і верещала від задоволення, змушуючи хлопця посміхатися у відповідь. Розслабившись повністю, вона відпустила руки і, розставивши їх убоки, закричала сильніше.