8.3 розділ

Залишивши розмови на потім, Левицький повів однокласницю до прилавка зі смаколиками. Купивши велике відро на двох солоного попкорну та ще пляшку води, вони пішли до зали.

Сашка намагалася засунути йому половину грошей за покупки, але він і чути нічого не хотів:

- Я пригощаю. Це подяка за те, що врятувала мене, бо я стояв би під дверима до кінця сеансу.

Помітивши їх переплетені пальці, Олена прокоментувала:

- Я теж затрималася б, якби зустріла такого хлопця.

Звичайно, репліка не залишилася поза увагою дівчат, що сиділи попереду.

- А така неприступна була... категорична! - усміхаючись, помітила Настя.

Самозадоволену посмішку Левицького було видно навіть у напівтемряві.

- Обличчя зроби простіше, інакше розповім справжню причину цієї дії, - піднявши свою долоню, яка так і залишилася в його руці, на рівень очей, пригрозила Олександра. - Думаю, дівчаткам цікаво буде дізнатися, як ти вхопився за мене, бо злякався працівника, який відмовлявся пускати тебе в зал.

- Ну, дякую… завдяки тобі я щойно втратив статус мачо, - театрально зітхнувши, він поставив відро посередині і переключив увагу на екран.

Фільм додивилися без пригод. Дівчата періодично обмінювалися враженнями та коментували спецефекти; зворушливо зітхали над сценою прощання Браяна з дружиною. Переглянувшись, хлопці закотили очі, але мовчки продовжили дивитися фільм.

Зрештою всі залишилися задоволені. Бурхливо обговорюючи яскраві моменти, друзі повільно йшли до виходу.

Ксенія йшла з Павлом тримаючись за руки, бурхливо сперечаючись, мабуть, про фільм. Настя зі Стасом говорили тихо, але явно про своє, після фрази хлопця Анастасія усміхнулася, а він обійняв її за плечі, залишивши руку на протилежному боці від себе.

Олександра йшла з рештою однокласників, вірніше її впевнено вели за руку поруч із собою.

- Може, вже мене відпустиш? – обурилася дівчина, хоч насправді їй цього не хотілося.

Докірливо подивившись, Левицький відповів:

- З тобою постійно щось трапляється, сьогодні я за тебе відповідаю і відпущу тільки, коли поверну цілу та неушкоджену батькам.

Приснувши від останніх слів і спіймавши його здивований погляд, Сашка пояснила:

- Раджу швидше йти, може, встигнемо на останню електричку, якщо ти збираєшся знайомитись з батьками. До речі, не зарано? - вигнувши брову, запитала вона, намагаючись бути серйозною.

- У самий раз: я увійду в довіру, підкоривши твою маму своєю чарівністю, з батьком що-небудь придумаю… вони дозволятимуть залишатися у вас на ніч, і зможу милуватися тобою сплячою…

У грудях дівчини розлився жар, поколюючі відчуття пройшлися по всьому тілу, напевно, і щоки почервоніли від представленої картини... Кохан й не помітила, що вони трохи відстали від друзів, уповільнивши крок.

- До речі, а ти як лягаєш спати: в піжамі чи голяка?

Охнувши від таких відвертих заяв, Саша зупинилася, але, помітивши веселощі в очах однокласника, вирішила зіграти за його правилами:

- Голяка, - тихо відповіла дівчина. – Не люблю, коли щось заважає. А влітку під час сну навіть ковдру скидаю із себе. Так і сплю всю ніч, добре, що двері в мою кімнату зачиняються на ключ, ніхто не знає про мою слабкість.

- Чорт! – вилаявся Олександр і швидко попрямував у бік виходу.

- Гей! Ти куди? Повільніше, я не встигаю, - дивувалася дівчинка.

- Я куди? Прямо сьогодні увійду в довіру до твоїх батьків, потім натякну, що далеко до дому, і вони залишать мене на ніч. І ось тоді… - мова його здавалася серйозною, без краплі іронії.

- Ти ж жартуєш? - їй вдалося загальмувати, хоч підлога і була слизькою.

- Ні, - повернувшись до неї обличчям, відповів хлопець. - Чи ти мене все-таки боїшся?

- Ах ти! З чого ти взяв, що я тебе боюся?

- Чудово! Тоді їдемо!

"Сподіваюся, він мене просто провокує", - задумалася Сашка, поки вони йшли до виходу.

- Де ви пропали? - запитав Кирило, тільки-но вони підійшли до друзів.

- Вирішували, чим займемося далі, – відповів за двох однокласник.

- Ну і? Ідете до мене?

- Ні, ми маємо інші плани.

- Левицький, жодних планів у нас не було. Годі вже!

- Боягузка!

- Можна подумати, ти справді знайомився б з моєю сім'єю.

- Цього ми вже не дізнаємося, бо ти злякалася.

- Дістав! Не боюся тебе! - розсердившись, вона вирвала свою руку і відійшла від нього: - Стасе, ми ж завтра тренуємося?

- Так, звичайно. Як завжди, на 5 вечора?

- О'к. То що - до Кіра? - заспокоївшись, запитала у друзів Олександра.

- Так, пограємо в карти, побалакаємо, - відповіла Олена.

- До речі, Саню, ти ж на скутері? - запитав друг. Дочекавшись ствердної відповіді, він запропонував: - Може, ти заїдеш у магазин? Так буде швидше, ніж ми з автобуса ще бігтимемо за покупками.