8.2 розділ

Суботній день Олександра провела за читанням, приготуванням обіду, прибиранням у кімнаті. Вже ввечері, прийнявши ванну, вона підійшла до шафи, вибираючи одяг на прогулянку. Хотілося виглядати привабливо, але, водночас, непровокаційно. Примірявши і штани, і спідниці, і пару суконь, вибір зупинила на в'язаній сукні з товстої нитки, довжиною до коліна, з високою горловиною. Завершували образ високі замшеві чоботи та коротка шкіряна куртка.

Перекинувши сумку через плече, Сашка поправила волосся, яке сьогодні залишила розпущеним. Вимкнувши в коридорі світло, вона вийшла в під'їзд, закривши за собою квартиру на два замки, і майже підстрибом збігла сходами.

До кінотеатру добиралися порізно, тому Олександра мала час на роздуми. Її хвилювала майбутня зустріч: після кількох повідомлень хлопець більше про себе не нагадував. Вона не знала: буде він чи ні, зробить щось чи ні, і це її турбувало. Він уже зайняв її думки, і буде прикро, якщо для нього це лише гра.

Біля входу вона зустрілася з Настею, Оленою та Кіром, через пару хвилин до них підійшли Ксенія з Павлом.

- Кого ще чекаємо? – Сашка намагалася виглядати безтурботною.

- Як би так, - невиразно відповів Кирило.

- Друзі, тут така ситуація, - вибачаючись, почала Настя. – За годину до виходу до мене зателефонував Стас та запропонував зустрітися. Ну, я запропонувала приєднатися. Ви ж не проти нього?

- Ти чого? - обурилися ми в один голос.

- Чому б ми були проти? Тим більше, Я, - посміхнулася Саша. - Може, ми всередині почекаємо?

- Я пропоную купити квитки, і чекати на інших, - запропонував Токаренко.

Олександра не стала уточнювати, кого це – інших, але від цієї фрази стало тепліше в грудях.

Поки дівчата вибирали фільм, до Олени підійшов хлопець і, щось прошепотівши на вухо, відійшов поговорити по телефону. Настя дзвонила Стасику уточнити, коли він підійде.

Компанія із семи осіб змогла вибрати один загальний фільм, який буде цікавий усім. Купивши квитки, попкорн, колу, усі пройшли до зали.

Зайняли центральні місця, але у двох рядах.

- Сашо, сідай до нас! - запропонував Кирило. – Олені не буде нудно, і я спокійно фільм подивлюся.

- Добре, - як би дівчатам не подобався Пол Вокер і Він Дизель, все ж хлопці з більшим інтересом дивилися Форсаж.

Настя і Ксенія з хлопцями сіли попереду, а трійця за ними.

Поки йшли трейлери майбутніх прем'єр, залишалося дедалі менше вільних місць. Щоразу коли показувалася чиясь голова у проході до зали, Олександра косила погляд у напрямку входу, але на початок фільму їх так і залишилося сім осіб.

Відігнавши сум, що наступав, вона зосередилася на кіно і попкорні. І вже за півгодини пошкодувала, що взяла маленький стакан зі смаженою кукурудзою.

- Я вийду до каси. Щось взяти? - прошепотіла подруга Олені, піднімаючись зі свого місця.

- Ні, нічого не треба.

Біля входу чулася якась метушня.

- …Ну, слово честі, друг купив квиток, зараз у залі, не можу до нього додзвонитися.

Відчинивши двері, вона мало не зіткнулася з працівником кінотеатру.

- Нічим не можу допомогти. Без квитка я вас не пущу, - категорично і трохи роздратовано комусь відповідав юнак.

- Зрозумійте, доля вирішується! Ось зараз там сидить місця собі не знаходить одна дуже чарівна дівчина, а я, як ідіот, стою тут з вами.

Голос здався знайомим, ступивши в коридор, дівчина повернула голову у бік того, хто говорить.

- О, ось і вона! – полегшено зітхнув Левицький.

Саме він щойно говорив про долю і бла-бла-бла.

- Кір не міг відірвати свою дупу і тебе відправив чи що?

- Ти про що? - дівчина перебувала в легкому шоці: Олександр все-таки прийшов, але його не пускають, щось про дівчину говорив, тепер про Кирила запитує...

- Дівчино, ви знаєте цього хлопця?

- Так, ми однокласники, - вона кивнула працівникові кінотеатру і обернулася до хлопця: - Ти що тут робиш?

- Я запізнювався, Кір купив і мені квиток. Ми домовилися, що він залишить його на касі або винесе, але в мене сів телефон.

"Так ось чому він запропонував сісти до нього!.." - промайнуло в голові дівчини.

- Зараз я покличу його, - запропонувала свою допомогу, повертаючись назад до дверей, але її зупинили, схопивши за зап'ястя:

- Ні, не залишай мене тут! – відчайдушно благав хопець.

Посміхнувшись, вона підійшла до нього, дістаючи телефон.

- Ало, Олено ...

- Куди ти вже вляпалася? – почулося у відповідь.

- Скажи дякую своєму хлопцеві, який не змушує мене нудьгувати... Коротше, винесіть квиток для Левицького.

- Що?

- Блін, Олен, дай телефон Кіру.

Почувши цю фразу, Олександр забрав телефон: