4.1 розділ

Наступного дня Олександра зустріла у коридорі Вікторію Миколаївну.

- Доброго ранку. До мене вчора Сашко приходив, каже, що не потягне бальних танців. Що ж ти йому такого показала, що він злякався?

- Доброго ранку. Та нічого особливого, рухи середньої складності, – знезавши плечима, пояснила дівчина.

- Ясно, не думала, що він здасться... Що ж, Сашенько, а сольний виступ у тебе є?

- Є, але в мене ідея краща: я можу виступити з моїм партнером по танцях.

- А він погодиться?

- Так, я вчора з ним розмовляла.

- Чудово! Тоді я на вас розраховую.

- А ви знаєте точний день?

- Поки що ні, пізніше скажу. Ну, все, біжи, он дівчата вже чекають, - кивнула в бік підвіконня вчителька.

- Чого так довго? - замість вітання запитала Ксенія.

- Ти чому вчора слухавку не брала? Невже тренування затяглося? - грайливо запитала Настя.

- Ні, навпаки, вона закінчилася передчасно.

- Невже твій план спрацював? – подруги чекали на деталі.

- Так, - посмішка якась натягнута вийшла, але це залишилося поза увагою.

- Так??? І все?

- Ти знущаєшся?

- Я зараз не встигну розповісти у всіх фарбах, давайте на великій перерві.

- Умовила, але ми прагнемо подробиць.

Підхопивши Олександру під руки, четвірка попрямувала до кабінету:

- Ходімо! Чим швидше розпочнуться заняття, тим швидше вони й закінчаться, а значить – скоро ми почуємо деталі.

- От не в терпець! – засміялася разом із усіма Сашка.

На них обернулися всі, включно з Олександром. Хтось привітався, хтось тільки махнув рукою, хтось відбувся кивком голови.

Не кажучи ні слова, Олена як тримала подругу за руку, так і потягла за собою в кінець кабінету. Передчуваючи недобре, Сашка спробувала звільнити руку, але безуспішно. А перед ними залишилися лише Кирило та Олександр, яким однокласниця вже махала вільною рукою.

- Привіт, любий, - подруга підставила щоку для поцілунку Кіру, продовжуючи тримати її руку. – Чому вчора так і не зателефонував?

- Привіт, сонечко, - поцілувавши дівчину, хлопець пояснив: - Телефон сів ще в школі, а вдома мене батько одразу забрав у гараж. Коли зайшов до будинку, дзвонити було пізно, та й телефон був на зарядці.

- У мене вчора був вільний вечір, а поспілкуватися не було з ким. Ти не дзвонив, подзвонила до Саші, вона теж не відповідала. Невже так затанцювалися? – останнє питання було адресоване Олександру.

До цього він напівсидів на парті, махаючи правою ногою. Погляд його переходив від одного до іншого, аби не дивитись на сусідку по парті. Почувши запитання, хлопець таки глянув на неї, намагаючись зрозуміти думки, але вона ігнорувала його.

- А хіба ви ще не обговорили своєю четвіркою?

- Ображаєш! - Олена пропустила сарказм повз вуха. – Коли б ми встигли?

- О! На це ви завжди знаходите час.

- А все-таки – як перше тренування? - не відставала подруга від нього. А Олександра все намагалася якось вивільнити руку, щоб потім задушити нею довгоносу Олену.

- Нехай Саша розповість. Впевнений, у мене так яскраво не вийде.

- Саме це вона й пообіцяла! Тільки треба чекати до перерви.

- Загалом я тут, щоб про мене говорити в третій особі, - тихо дорікнула Олександра однокласниці.

- Що ж ти тягнеш? Раптом помруть від цікавості?

- Не встигнуть! Розповім обов'язково, нічого не пропущу, - схрестивши погляди, огризнулася Олександра у відповідь.

Останнє слово залишилося за нею, тому що в цей момент пролунав дзвінок і всі розійшлися по місцях.

Сашка встигла шепнути однокласниці, що при нагоді стукне чимось важким, на що отримала повітряний поцілунок.

Перші уроки пройшли спокійно, на одному учні відповідали із підготовленими проєктами, на другому писали контрольну роботу.

Ось і довгоочікувана перерва. Здавалося, однокласниці тільки й думали про майбутню розмову, навіть контрольну написали швидше.

Олександра та ще кілька учнів не вклалися в час і залишились на перерві. Коли через п'ять хвилин дівчина вийшла в коридор, її швидко потягли до їдальні.

- Ми згаяли час, - почала Настя, як тільки вони сіли за стіл, - давай одразу до твоєї історії.

- Ні! Мене більше цікавить, що це було, Олено? - піднявши брову, запитала Сашка.

- Так, перевіряла теорію, - знизавши плечима, як ні в чому не бувало, відповіла та.

- Теорію? Ти про що?

- Та про Сашка та його почуття до тебе! - пережувавши, пояснила Лєнка.

- Я в твої ігри не граю, і не треба мене тягти до нього, - скривдженим тоном промовила Олександра.