2.1 розділ

За кілька днів Сашка швидко увійшла в ритм цієї школи. Остаточно потоваришувала з дівчатами, і вони стали нерозлучною четвіркою.

Олександра була копією тата: висока брюнетка. Маючи пряме довге волосся, вона рідко їх зв'язувала у хвіст або пучок. Заняття танцями додало їй жіночності, хода її була впевнена з плавним похитуванням стегон. У карих очах завжди блукала загадка, іноді танцювали пустотливі вогники, які не всім випадала можливість розгледіти – з-під довгих вій їх було видно лише з короткої відстані.

Ксенія загальними рисами була схожа на нову подругу, тільки відрізнялася смаглявою шкірою. Та й погляд до неприємної їй людини був холодним і зневажливим. Можливо, через це з нею боялися знайомитися хлопці… але варто було комусь дізнатися її ближче, дивувалися: як можна остерігатися такої позитивної людини.

Напевно, Ксенія трохи тісніше почала спілкуватися з Сашею, тому що Настя та Олена знайомі були ще з дитсадка, сиділи разом – більше спілкувалися один з одним, хоч і третю подругу не ігнорували.

Олена була трохи нижче подруг - рудоволоса бестія - по-доброму називали її дівчата. Зелені очі завжди блищали чи то від сміху, чи то від сліз, бо настрій її був мінливий, як погода навесні. Їхню компанію можна було знайти за дзвінким голосом Олени. Вона – вогник їхньої компанії, дівчинка-запальничка.

Анастасія відрізнялася від подруг кольором шкіри: скільки б вона не була під сонцем, засмага не лягала. Блакитноока блондинка з яскравими губами завжди змушувала хлопців обертатися услід.

Вони всі добре навчалися, брали активну участь у житті школи. Щоб не відкладати випускний у дальню шухляду, дівчата вже шукали сценарії проведення цього свята. Неодноразово вони збиралися в когось вдома для нишпорення по мережі інтернет у пошуках ідей.

Так само збиралися кілька разів і в Сашки вдома. Юля Антонівна була рада, що дочка швидко освоїлася та ще й знайшла подруг – гарних дівчаток, як зробила висновок, поспілкувавшись з ними особисто.

Як за помахом чарівної палички перед дівчатами швидко з'являвся чай, бутерброди, солодощі, фрукти. Будучи домогосподаркою, вона раділа гостям та веселому сміху. Іноді жінка залишалася ненадовго з дівчатами, підтримуючи розмову, - вона була з сучасними поглядами на життя, дочці була подругою, тому ніхто не відчував себе незатишно у присутності старшої людини. Якось вона поділилася спогадами про свій випускний, і дівчатка взяли собі пару ідей.

Не дивлячись на те, що зараз Сашка навчається у звичайній школі, не в ліцеї, навчання не закинула. Знання англійської не залишилися непоміченими вчителем. Дівчина ретельно вивчала цю мову, бо це ще й було потрібно для участі в конкурсах: вона досягла вже змагань міжнародного рівня.

Крім цього їй подобалися уроки літератури, читала вона й раніше багато, як класику, так і творчість сучасних авторів. Їй була цікава методика Вікторії Миколаївни. Кожен урок було щось нове: то учні самі шукали інформацію та пробували себе в ролі вчителя, то робили проєкти, прочитавши книгу, складали до неї тестові завдання, постійно створювалися теми для дискусій, учні вчилися висловлювати свою думку та доводити її…

Першим завданням цього навчального року було підшукати цікаві факти із життя письменників; клас так захопився, що уроку забракло і було вирішено: на кожному занятті відводити десять-п'ятнадцять хвилин на обговорення конкретного діяча літератури.

Черга підходила до Івана Франка, творчість якого Олександра дуже любила, до цього уроку вона готувалася ретельніше, говорити було про що.

- … Що ж, - подивившись на наручний годинник зі шкіряним ремінцем, вчитель літератури завершила свою розповідь: - Запишіть домашнє завдання і можемо перейти до обговорення життєвого шляху Франка.

Передчуваючи задоволення від виступу, Сашка посміхнулася і впевнено підняла руку, маючи намір вийти відповідати.

- Не так багато, як хотілося б, звичайно, але охочі є, - провівши поглядом по класу, міркувала вчителька. Олександра зробила те саме і помітила ще п'ятьох осіб, які бажають поділитися своїми знаннями. – Токаренко, невже тебе цікавить творчість Івана Яковича?

- Швидше його життя, - посміхнувшись реакції класного керівника, пояснив учень.

- Здивував. Ну що ж, Кириле, поділися з нами інформацією.                    

Хлопець пройшов до дошки, тримаючи в руках зошит із записами:

- Вікторія Миколаївна, хочу заявити, що І. Я. Франко був диваком, - почувши здивований вигук, він підняв погляд, так і є, Кохан відреагувала, як і казав друг, адже це Саня допоміг підготуватися до уроку, вмовляючи відповісти на оцінку.

- З чого ти зробив такі висновки? - зацікавилася вчителька.

- Він з дитинтва тікав у ліси. Сам себе називав "лісова душа", постійно бурмотів собі щось під носа – чим лякав людей.

- Що він несе? - прошипіла Олександра. - Як він може так впевнено заявляти про його дивацтва? Та він… та я…

- А я підтримую Кирила, - приєднався сусід по парті, побачивши очікувану реакцію. – Адже дивацтва Франка можна підтвердити ще й тим, що він нібито розмовляв із деревами, грибами, тваринами.

- Нібито ти в дитинстві не уявляв якісь суперздібності. Це ж дитяча уява, - пошепки захистила письменника дівчина. Схрестивши погляди, вони явно вступили у словесну дуель.