1.2 розділ

Однокласниці переглянулися, і Ксенія запитала:

- Ми про одну й ту саму людину говоримо? Це наш Сашко – невіглас? - дочекавшись легкого кивка від нової подруги, дівчина продовжила: - Та він один з відмінників нашого класу! Можливо, йде на медаль.

- Стривай! Це ти його мала на увазі, коли казала, що тебе зустріли хамством?

- Так, він нагрубив біля порогу.

- Щось новеньке, - здивувалася Олена. - Що ж ти такого зробила, що вивела його з себе?

- Та так…

- Ні, ні, договорюй, дуже цікаво, – накинулися однокласниці.

- Нічого особливого, - відмахнулась Сашка. Вони вже підходили до кабінету, за ними йшли решта учнів. - Якось розповім.

- Щось тут не те, - хитро посміхнулася Ксенія.

- Можеш навіть не фантазувати, – переконувала дівчина.

- Чому? Невже він тобі не здається привабливим?

- Ні! – без роздумів відповіла Сашка.

- Не будь такою категоричною. Чекай, ось пройде кілька тижнів, і ти зміниш свою думку.

- Боюся тебе розчарувати, але я притримуюсь першого враження, - показавши подругам кінчик язика, Сашка пішла до свого місця.

Вона не бачила, що відразу за ними йшов той, кого вони обговорювали. Він слухав друга, але увага була зосереджена на компанії однокласниць. Намагаючись з'ясувати, що вони так обговорюють, Олександр пришвидшив крок, але встиг лише на останню репліку.

- А я й не знав, що зубрилки вміють користуватися язичком, - уколив він сусідку по парті.

Спалахнувши від усвідомлення того, що їхня розмова, можливо, була почута, вона все ж таки відповіла:

- Хто б сумнівався, що хами підслуховують чужі розмови.

Кожен задумався про своє, а потім у кабінет увійшла вчителька. Урок розпочався – часу на розмови не було.

Цього дня в їхнього класу було шість уроків, останній був із класним керівником, література.

- Одинадцятий клас, час для ігор закінчився. Зараз ви повинні взяти себе в руки та працювати на результат. Ми вчимося другий день, а мені вже скаржаться, що чути лише одинадцятий клас! Тих, які приклад мають подавати малюкам! – вичитувала учнів Вікторія Миколаївна. - Та краще б матеріал повторили, ніж веселощі на перерві влаштовувати! Вам не соромно?

Звичайно, після таких докорів стане соромно, але ніхто не наважився підняти погляд на вчителя. За всі шість років навчання у середній та старшій школі вони звикли сприймати класного керівника як другу маму: таку ж сувору, але справедливу.

Не було жодного конкурсу чи змагань без напуття та допомоги керівника. Вона раділа кожній перемозі і переживала кожну невдачу разом із усіма; підтримувала, співчувала, не скаржилася батькам через дрібниці. За це її любили та поважали діти та батьки.

- Пообіцяйте мені, що більше такого не повториться, - спокійніше закінчила вчителька.

- Обіцяємо, - тихо протяг у відповідь клас.

- Я вам вірю, не підведіть, будь ласка… Перейдемо до уроку. Як завжди навчальний рік має початися зі вступного уроку, але щоб ви засвоїли щось корисне, ми зробимо наступне: сьогодні я розповім загалом про літературу ХХІ століття: відомих представників, напрями, нововведені жанри… а на наступний урок ви підготуєте цікаві факти з життя діячів цього періоду. Нехай ви знайдете небагато фактів, але вони будуть справді цікавими, щоб можна було обговорити інформацію. Завдання зрозуміле? Що ж, тоді почнемо. Записуємо число, класна робота та тему уроку.

Вже після уроку, коли учні збиралися додому, Вікторія Миколаївна покликала до себе Сашу:

- Ну що, як перший день у новій школі?

- Дуже добре, мені у вас подобається.

- Я подивилася твою характеристику, табель, ти вчишся на відмінно, очей з тебе не спущу, тож не розслабляйся.

- Добре, я й не збиралася.

- Ти вже отримала підручники?

- Саме зараз збиралася до бібліотеки.

- Гаразд. Підійдеш завтра, я дам список книг для обов'язкового прочитання.

- У мене є, я в ліцеї брала.

- Тоді добре, – посміхнулася вчителька. – До речі, ти займаєшся хореографією – який стиль?

- Бальні танці.

- Як ти дивишся на те, щоб на шкільному святі показати номер від класу?

- Я не проти. А є ще хтось, кого можна задіяти?

- Не зовсім твій стиль, - задумалася Вікторія Миколаївна, - але щось придумаємо. Біжи, он дівчата вже чекають.

- До побачення.

Упакувавши книги, Саша подякувала однокласницям за допомогу і пішла на зупинку – хоча її будинок був недалеко, та й дівчата запрошували пройтися, але з важкою сумкою вона вирішила скористатися транспортом.

***

Біля квартири вона відчула запах смаколиків: від м'яса по-французьки сьогодні не відвертітися.

- Мамо, я вдома! - роззувавшись, крикнула дівчина.