1.1 розділ

“Не знаю, що мене до тебе тягне,

Чим вчарувала ти мене, що все,

Коли погляну на твоє лице,

Чогось мов щастя й волі серце прагне

І в груді щось метушиться, немов

Давно забута згадка піль зелених,

Весни і квітів, — молода любов

З обійм виходить гробових, студених...”

- Ой! – тільки так і відреагувала дівчина, коли не відриваючи погляду від улюбленої книги, натрапила на якусь людину.

- Дивись, куди йдеш! – емоційно кинув хлопець.

- Вибач, захопилася, - сказала вона, відразу додавши (мабуть, не повернувшись у реальність після поезії): - Ти, я так розумію, вибачатися не будеш?

- Що? Не дивишся, куди йдеш, а я ще й винний!

- Хамло! - кинула вона, піднімаючи книгу.

- Зубрилка! - слідом кинув хлопець, але погляд затримав на її фігурі довше звичайного.

***

Олександра вперше йшла до нової школи: через те, що пропустила більше, ніж півроку навчання, вона знову стала ученицею одинадцятого класу.

Вісім місяців Сашка з партнером по танцях провела за кордоном: вигравши можливість навчання в іноземних викладачів, вони вирішили не втрачати такий шанс, тим більше обидва планували майбутнє пов'язати з танцями.

Повернувшись додому, її очікував сюрприз: батьки купили квартиру. Переїзд і облаштування житла зайняв родину Кохан на все літо.

Уже в серпні дочка вирішила попросити рідних перевести її в іншу школу: новий район, та й не зручно буде другий рік ходити в одинадцятий клас у своїй школі, ще й у вісімнадцять років, коли однокласники будуть меншими.

За сімейною вечерею прийняли рішення шукати навчальний заклад ближче.

Поки оформлювали папери, перше вересня пропустила, і ось яке привітання приготувала школа.

Дзвінок на перший урок, секретар проводить Сашу до свого класу.

- Здрастуйте! Перепрошую, що перервала: хочу представити вам нову ученицю, Олександра Кохан. З сьогоднішнього дня вона навчатиметься з вами в одному класі. Це, до речі, Олександра – твій класний керівник, Вікторія Миколаївна.

- Доброго ранку, Сашо. Раді бачити у нашому колективі, – з привітною усмішкою відповіла вчителька. – Прошу сідати на вільне місце. До речі, сусіда по парті також звати Олександр.

Яким же було здивування обох, побачивши в сусідові по парті того, з ким довелося перетнутися біля школи. Але анітрохи не видавши своєї антипатії, дівчина пішла до вказаного місця.

Хлопець навпаки був надмірно галантний: підхопився зі свого місця, підставив стілець, даючи місце пройти; театрально зняв кепку, з якою практично не розлучався, та низько вклонився, вітаючи.

- Дякую, - Саша вирішила не реагувати на цю витівку, лише посміхнулася.

Хлопця це спонукало сказати якусь гидоту:

- Сподіваюся, ти не будеш мене грузити поезією типу Симоненка та його "Чого являєшся мені...". Не люблю спілкуватися із зубрилками.

- А я навпаки - спілкуюся з хамами, сподіваючись хоч трохи підвищити їхній рівень інтелекту, - так само з посмішкою відповіла вона. - До речі, "Чого являєшся мені..." написав Франко Іван Якович!

- Думаєш, мій IQ потребує підвищення? Ти мене не знаєш, дівчинко, щоб бути впевненою в моїх розумових здібностях, - його це явно зачепило.

- Невже? Вибач, хлопчику, але ти з першої нашої зустрічі показав свої невеликі задатки як у культурі поведінки, так і в знанні літератури. І я можу сміливо стверджувати…

- Все, достатньо! Не хочу цього чути. Я ж казав: Зубрилка!

- Хамло!

***

- Привіт, мене звати Олена.

- А я Настя.

- А я Ксенія, - варто було дзвінку пролунати на перерву, як до дівчини підійшли однокласники.

- Дуже приємно познайомитись, – усміхнулася Сашка.

- Де вчилася раніше?

- Я навчалася в ліцеї, займаюся танцями, додатково вивчаю англійську.

- Яке твоє перше враження про нашу школу?

- Перше враження?.. - трохи подумала над відповіддю, скосивши погляд на сусіда по парті. - Біля самого порогу я стикнулася з хамством.

- Цим ти нічого нового нам не відкрила, – запевнили її дівчата. – Що є, то є, такі вже вони.

- Стоп! Не хочу більше це чути! - піднявши руки вгору, сказав Сашко. - Дайте вийти! Але перш, ніж піду, хочу сказати: ми поводимося з вами так, як ви дозволяєте!

- Чим це я дозволила грубіянство у свою адресу? - крикнула в спину дівчина.

Але питання залишилося без відповіді - поправивши кепку, хлопець не удостоїв сусідку по парті навіть поглядом.