Глава 7

***

Процедура взяття аналізів пройшла безболісно і навіть весело: у вигляді гри медсестра взяла в Орисі зразки слини. Залишив їх і Серж. Вони з Орисею вийшли з клініки і попрямували до магазину поруч, де чоловік, як і обіцяв, купив дівчинці таке морозиво, яке вона попросила. А захотіла дівчинка зелене, із фісташками — сказала, що бачила мультик про фісташки, який їй дуже сподобався, тому давно хотілося спробувати, що це таке, а оскільки було фісташкове морозиво, то забажала саме такого.

Дівчинка зараз сиділа на лавці біля клініки і смакувала морозиво, а Серж розташувався поруч, тицяв пальцем в екран смартфона, але думки його були зайняті зовсім іншим…

Зрозуміло, що в очікуванні результатів ДНК-тесту він був страшенно схвильований. Але ось зараз, нарешті, зумів він серед всього того сьогоднішнього хаосу трохи подумати про те, хто ж така мама Орисі? Хто ж може нею бути, якщо ця дитина справді Сержева?

Тобто, навіть не про маму дівчинки думав, а про ту жінку, яка п’ять років тому могла б переспати з ним і отримати в подарунок вагітність, а потім і народити дитину. “Чи в подарунок?” — скептично гмикнув всередині себе Серж, адже, як казали ті бабці при вході до під’їзду, вона — мати-одиначка.

Що ж за жінка була тоді, п'ять років тому, з ним, Сержем? Завагітніла від нього, народила, та ще й приховувала усе це, тримала в таємниці цілих п'ять років! Не повідомила йому потім про те, що він, Серж, має дитину! Звичайно ж, спохопився він, якщо це підтвердиться! Може, це й неправда!

Але щось усередині нього уже натякало: чекай сюрпризу!

Слова лікаря про те, що Орися дуже схожа на нього, черговий раз шваркнули Сержа по серцю крижаним холодом. Невже й справді ця дитина — його? Якщо це підтвердиться, то слід буде точно знайти матір дитини, щоб упевнитися, хто це така. Про те, що буде далі, що чинитиме він у цій ситуації, Серж намагався не думати. Спочатку треба вирішити основне питання: чи справді Орися — його донька.

П'ять років тому він якраз починав розкручувати свою фірму, їздив багато у відрядження, домовлявся із замовниками. У нього були часті зв’язки із жінками у тих містах, куди він приїжджав. Жінки ці змінювалися, як скельця в калейдоскопі, і жодна не залишала в його душі слідів — просто використовувалися для втіхи, та й усе. Правда, зараз зумів згадати кількох, котрі були цікавими типажами, які зачепили його — чи то словом, чи то рухом, чи то якимось вчинком. Імен, зрозуміло, він не пам’ятав зовсім.

Була одна жінка, яка сподобалася йому і в ліжку, і далі, коли вони розмовляли. Це була секретарка одного із партнерів, у якого він замовляв колеса для своїх велосипедів. У Львові. Та жінка була досить вродлива, гарно спілкувалася, сама прийшла до нього у винайнятий готельний номер. Вони з партнером та тією секретаркою увечері прогулювалися після підписання договору по вулицях Львова, заходили в кав’ярні, розмовляли багато про різне. А потім, коли він пішов до свого готелю, жінка сама наздогнала його, і вони, розговорившись, пішли разом. Так вони зайшли до нього в номер, і все сталося. Після того Серж більше не зустрічав її, але пам’ятав довге біляве волосся, яке дуже йому подобалося, і пухкі губи, які хотілося цілувати і цілувати.

Згадалася також ще одна, уже з Одеси. Він тоді поєднував відрядження та відпочинок. Познайомилися вони з цією дівчиною на пляжі, теж розговорилися. Зараз Серж пам’ятав її досконалу фігуру, а також дві гарячі ночі, які запалювали його вогнем пристрасті. А от імені… Гм, та жінка, здається, навіть і імені свого не назвала. Але ж то було в Одесі. А тут — Київ...

Чоловік похитав головою, відганяючи спогади. Скільки ж їх, тих тимчасових зв’язків, було у нього? Не так уже й багато, але й не мало. Він взагалі донедавна вважав, що жінки повинні прикрашати його життя, але заводити з ними щось серйозніше, думати про родину — це неприпустимо! Робота, і ще раз робота - лише вона на першому місці! Родина? Діти? Це Сержа лякало і вибивало з колії.

Дивлячись на колег по бізнесу, котрі приходили на якісь імпрези зі своїми дружинами чи дітьми, він завжди посміювався над ними: очевидно, що всі вони мають такий неприємний і важкий довісок, який заважає їм жити! Можливо, він щось не розумів у цьому житті? Можливо, і зараз чогось не розуміє?

— Все. Ходімо, я доїла морозиво. Тільки руки забруднилися, — сказала Орися, показуючи Сержеві брудні долоньки. Морозиво було з’їдене, а обличчя — замазюкане липкими залишками зеленого солодкого смаколика. Серж дістав із кишені вологі серветки, котрі завжди носив із собою, і почав витирати Орисі руки та щоки.

— Ох, який турботливий татко, як гарно стежить за своєю дівчинкою! — проходячи повз них, промовила літня жінка, очевидно, своєму чоловікові. Пара схвально і замиловано поглянула на Сержа з Орисею і пішла далі, а Сержу раптом дуже сподобалися ці слова.

Він знову акуратно почав витирати пальчики дівчинки, відчуваючи, які вони маленькі й тендітні, як хочеться їх гладити. Такі беззахисні… як хочеться їх захищати. Зловивши себе на думці, що оце прагнення — захищати, турбуватися — починає виростати з маленького щемливого промінчика у велике емоційне сонце, Серж різко зупинив себе, швидко зім’яв серветки і роздратовано викинув в урну.

— Ходімо, поїдемо додому, — похмуро буркнув він Орисі й попрямував до своєї машини.

Орися зістрибнула з лавки і побігла слідом...

***

Спочатку Серж і справді хотів їхати додому — це був перший порив. Розумів, що роботи сьогодні вже не буде. Не той настрій. Навіть здивувався, що так швидко вмовив себе на прогулювання цілого пів дня. Таке бувало рідко, лише коли він хворів.