Глава 6

***

— Тато? Та нема у тебе ніякого тата! — промовила жінка в рожевій кофті. — Адже Віра — мати-одиначка, хіба ні? — запитала вона у шанувальниці соняшникового насіння.

— Точно, мати-одиначка, — підтвердила та, забувши сплюнути лушпиння в кульок, ошелешена такими вражаючими новинами, і тепер воно негарно зависло на нижній губі.

— Моя мама не одиначка! — обурилась Орися. — Ось мій тато! Тато, скажи, що це ти! Скажи, що це ти! — смикнула Орися Сержа за руку.

Ну, і що йому залишалося робити? Адже якщо він скаже, що ні, то ранить дитяче серденько, дитина, можливо, зараз розплачеться, а він не міг терпіти сліз у будь-якому їхньому прояві. Серж, по суті своїй, був людиною доброю і співчутливою, але життя змусило його стати жорстким і нетерпимим, бо лише так можна було вижити у світі бізнесу.

— Ну-у-у, е-е-е.., — протягнув він, не продовжуючи далі, щоб жінки самі вирішили, так це чи ні, а потім сам пішов в атаку: — То ви кажете, Віра поїхала кудись? І куди ж це вона... е-е-е..? — зробив він вигляд, що задумався, зробив паузу, щоб жінки, якщо знають що-небудь, продовжили за нього.

І він не помилився. Та, котра була схожа на його вчительку математики, підхопила ініціативу:

— Та, напевно, знову зі своїм контролем куди-небудь попхалася. Вона ж працює у страхувальній фірмі. Нічого не скажу, мені застрахувала життя дуже вигідно. Добра вона і щира, а от з особистим життям не склалося. Хоча... якщо Орися стверджує, що ви її тато, то…

— Та це вона, напевно, не тільки на свої контролі їздить, але і до вас! — раптом зробила несподіваний висновок жінка в рожевій кофті. — А ви, я бачу, мужчина видний, багатий, он яка машина у вас здоровенна! На такій тільки президенти їздять! Ви, може, навіть біля нашого президента десь там працюєте? То ви передайте президенту, що бардак в країні робиться, бардак! Урни треба біля будинків замінити, фасади утеплити! А за Колькою із десятої квартири давно тюрма плаче! Ходить і не вітається, фуліган такий! І тусується з місцевими наркоманами! Вчора у магазині на сусідній вулиці хтось вітрину розбив — це точно він був!

Жінка ще хотіла щось продовжити, але Серж її перервав:

— То ви кажете, Віра працює в страхувальній фірмі? Можливо, знаєте, де саме, адресу фірми? — почав він розпитувати.

— Я знаю! Вона ж страхувала мені життя! — відгукнулася "математичка". — Ходила до неї на роботу. Гарно там так, що страх один! На вулиці Ярській у центрі. Її офіс знаходиться в тому будинку, що біля мерії, такий гарний, високий, жовтим пофарбований!

Серж згадав, що там, здається, і справді знаходиться міністерський Департамент аудиту та аналітики* і зробив собі зарубку в пам'яті. Треба буде і туди заїхати, якщо тут не зможе знайти кінців, де знаходиться Орисина мама.

— Але як же так? Ви чоловік, а хто ж тоді..? — спитала та жінка, котра все-таки сплюнула з нижньої губи лушпиння і знову почала лузати нове насіння. — То ж до неї отой красень ходить... Високий та рудий. Косоокий, правда, трохи. Часто тут буває. То це коханець її чи хто? А ви... ви офіційно одружені із Вірою? Не бачила я вас тут ніколи. Розлучені, чи що? — підозріла глипнула жінка.

— Тато мешкав за кордоном, — раптом вступила в дискусію і розпитування Орися. — Дуже-дуже довго. Так було потрібно. А тепер він приїхав і працює у нашому місті. І він мені ще велосипед подарував! Красивий! І з дзвоником! Але він поки що на виставці знаходиться. Найкрутіший велосипед у світі! Ось, бачите, веломотик! — дівчинка почала тицяти бабцям свого бегемотика. — Його я буду возити на своєму велосипеді!

Бабусі не слухали просторікування дівчинки, а продовжували свій "допит", адже їм було дуже цікаво дізнатися більше про Сержа.

— Ви цеє, розберіться з тим рудим, він до вашої дружини ходить! Може, і справді коханець? — примружила очі бабця в рожевому.

— Не лізь, Варваро, не в свої справи! — смикнула подруга її за рукав. — Може, у них це, як його модно зараз, "стосунки вільні", може, вони тойво…

У трьох жінок ще яскравіше загорілися від цікавості очі.

І Серж зрозумів, що треба втікати, тому що фантазія в жінок була безмежна, і незабаром він стане, якщо не прибульцем із космосу, то точно таємним агентом якоїсь іноземної країни. Не кажучи вже про різноманітні варіації щодо його орієнтації.

— Все-таки ми зайдемо в будинок і подивимося, можливо, Віра залишила мені записку, — придумав він на ходу і ступив до вхідних дверей.

— Ну так, ну так, ідіть, ідіть, — кивнула та, що була в рожевій кофті. — Напевно ж, у вас є ключ? Є, звичайно, раз ви тато Орисі і чоловік Віри, хоч і розведені…

Жінки почали активно про щось шушукатися, а Серж із Орисею пройшли до будинку.

У під'їзді було брудно і чимось смерділо. Вони пішки піднялися на п'ятий поверх, оскільки ліфт не працював, і Орися підвела Сержа до оббитих чорним дермантином дверей.

— А це наша квартира! — промовила вона, ляпаючи маленькою долонькою по дверях. — Бачиш, нікого немає вдома! — вона посмикала ручку. — Можеш ще у дзвінок подзеленькати, бо я не дістаю! — вказала вона на кнопку дзвінка, який справді був так високо, що дівчинка не могла його дістати.

Серж слухняно натиснув на кнопку, потім посмикав ручку дверей. Було зрозуміло, що нікого не було вдома, як і обіцялося.