Глава 4

***

"Та що це зі мною?" – подумав Серж роздратовано і шарпнув ручку дверей донизу, розмашисто увійшов до приміщення і зробив строгий, незадоволений вигляд. В принципі, його і робити йому не потрібно було, тому що таким він на роботі у Сержа був завжди.

Його нова знайома Вероніка сиділа за столом біля вікна, щось друкувала на ноутбуці. Почувши, що хтось увійшов, вона підняла голову, і її очі здивовано розширилися.

– Ой, доброго дня, Сергію Васильовичу! Доброго дня! – вистрибнула із-за свого столу начальниця відділу, маленька і кругленька Ганна Гнатівна.

Ця жінка давно працювала у Сержа, і він знав її добре. До бухгалтерського відділу, як правило, у нього претензій не було.

– Вітаю вас, – проговорив він повільно, обводячи кімнату очима.

Чесно кажучи, сюди він майже ніколи не заходив, уже й забув коли, і його вразило те, що кімнатка була дуже маленька. Той столик, де сиділа Вероніка, виявився розташований перпендикулярно до стола ще одного працівника – чоловіка середніх років. Здається, його звали Олег чи Олексій. Бос так і не згадав, бо не всіх співробітників знав на ім’я, але цей молодий чоловік часто ходив коридорами, і через це Сергій локалізував його як свого підлеглого. Ага, вони ж віталися в коридорі...

Але те, що зараз цей Олег чи хто він там сидів майже впритул, обличчя до обличчя з Веронікою, босу не сподобалося.

– У вас якісь зауваження? Якісь запитання? – почала розпитувати Ганна Гнатівна, зазираючи в обличчя Сержеві, задерши голову. Вона була значно нижча за нього, а бос височів над нею, як скеля.

– Та ні, жодних зауважень, – промовив він, ступив два кроки (ось яка маленька була ця кімнатка відділу бухгалтерії!) і поклав файлик із документами на стіл Вероніці.

– Я приніс документи, які ви мені передали на підпис. Там все в порядку, я перевірив, – промовив він і тепер навис над столом Вероніки.

Дівчина підняла погляд і відповіла, сяйнувши на нього бурштиновими очима за скельцями окулярів:

– Дуже дякую! Я старалася. Впевнена, що всі цифри там у порядку. В мене з математики в школі було відмінно!

Вона мило усміхнулася. Сережка на губі дівчини звабливо поповзла вбік разом із кутиком спокусливих губ. 

Серж відчув, що йому важко опиратися цій усмішці, і його губи теж починають розпливатися у дурнувату усмішку! Через те він одразу ж спохопився, натягнув на лице непроникну маску, відступив від столу і рушив до дверей.

Робити йому тут більше було нічого. Якщо він збирався поговорити про щось із Веронікою, то при свідках – при двох парах очей, які витріщалися зараз на нього здивовано: одні перелякані (Ганни Гнатівни), а другі трохи скептичні (того неприємного Сержу Олега чи як його там) – цього зробити не вийшло б.

– Взагалі-то.., – поважно промовив Серж, уже взявшись за ручку дверей. – Я спеціально зайшов до вашого відділу. Хочу…

Він трохи помовчав і, побачивши, що Ганна Гнатівна дрібно труситься, напевно, від переляку, закінчив фразу швидко:

– Хочу перевести бухгалтерський відділ у більш просторе приміщення. Бачу, що тут для вас мало місця. Та й душно у вас тут! Вікно відчиняється? – строго спитав він у Ганни Гнатівни, старанно намагаючись не дивитися на Вероніку. 

– Так-так, відчиняється! – радісно вигукнула Ганна Гнатівна і кинулася до вікна, яке занавішували білі жалюзі.

Жінка почала смикати мотузок, щоб спочатку відкрити жалюзі, показати шефові, що все в порядку.

– Вікно відчиняється! Ми зараз провітримо! – примовляла при цьому жінка. 

– Взагалі, у нас є кілька порожніх офісних кімнат, які більші за цю, – продовжив далі Серж. – Я б хотів, щоб ви, Ганно Гнатівно, поговорили з завгоспом і вибрали, яка вам краще підходить. Нехай ваші співробітники теж пройдуться тими кімнатами, їхні побажання теж врахуйте, – додав він, картаючи себе всередині, що говорить дурниці. Навіть не дурниці, а слова і фрази, нетипові для нього, які б він ніколи не озвучив, якби тут, поруч, в цій кімнаті не сиділа жінка, від самої присутності якої в нього всередині все завмирало, а серце, натомість, гупало, як барабан.

Тепер же зрозуміло, що кілька днів і цей відділ, і всі інші будуть обговорювати його жест доброї волі. Адже він ще недавно категорично забороняв займати просторі порожні кімнати, аргументуючи це тим, що вони знадобляться для розширення компанії у майбутньому. Там він збирався незабаром розмістити відділ міжнародного співробітництва, а також піарників та айтівців.

Але тепер, дивлячись, як Олег сидить поряд із Веронікою, йому хотілося розвести їх у різні кутки кімнати. А в такій маленькій кімнаті, зрозуміло, цього не можна було зробити.

– До речі, – не вгавав язик Сержа. – Я теж помітив, що ви із математики мали у школі відмінно, – раптом ляпнув він. – Але цифра в останньому звіті, мені здається, помилкова. Перевірте ще раз і принесете мені на підпис із виправленими цифрами, – проговорив він строго, кивнув і вийшов із кімнати, залишивши співробітників бухгалтерії в легкому шоці.

Прямуючи коридором до свого кабінету, Серж уявно хапав себе за голову, картаючи і навіть уявно даючи собі ляпаса по губах.

За те, що, по-перше, говорив різні нісенітниці про переїзд бухгалтерського відділу до більшої кімнати. А по-друге, що так прозоро, явно натякнув Вероніці, що хоче її бачити у своєму кабінеті.