Глава 1

***

- Пан Сергій Лозар? — запитав кур'єр, швидко переглянувши документи, які тримав у руці. Папірці в його пальцях трохи тремтіли, і Серж незадоволено скривився.

“Напевно, зранку вже випив. Хоча поштові служби наче зараз стежать за цим. Але ж різні люди бувають”, - подумав чоловік роздратовано. 

— Так, це я, — відповів Серж, нервуючи, що може запізнитися на нараду, яку сам же призначив о дев'ятій ранку. Був майже готовий до виходу з дому, як пролунав дзвінок у двері. Серж працював багато, майже цілодобово, і вимагав цього від підлеглих. Інколи любив перевіряти, наскільки його співробітники пунктуальні...

Дивно, зараз восьма, невже поштові служби починають свою роботу так рано?

— У мене для вас посилка, — кур'єр тицьнув Сержеві в руки папірець та ручку. - Розпишіться ось тут, що отримали.

Серж машинально схопив ручку й черкнув свій підпис біля галочки, куди вказував кур'єр. Хлопець рвучко висмикнув документ із рук Сержа, і велике полегшення промайнуло на його обличчі. Він навіть злегка посміхнувся. Потім хлопець спохопився, швидко сховав документ у глибини свого рюкзака і сказав:

— Дякую! Я піду, а ви вже тут розбирайтеся, - і ступив крок у напрямку сходів.

— Агов! А посилка де? Ви її забули віддати! — прокричав Серж у спину хлопцеві. 

Той зупинився, озирнувся і сказав, вказуючи в бік ліфта:

— Ось вона! Ця дівчинка і є ваша посилка. Тобто… е-е-е… відправлення. Доставка. Гм. Я доставив вам її. 

Біля ліфта спиною до них стояла дівчинка років чотирьох-п’яти в білій сукенці, червоних сандаликах і двома кістками, позакручуваними на кінцях рожевими гумочками.

Серж витріщився на кур'єра, як на божевільного.

— Це якийсь жарт? — кивнув він у бік дівчинки.

Дівчинка обернулася від споглядання намальованих на ліфті не дуже пристойних графіті, глянула на Сержа і, як ні в чому не бувало, сказала:

— Привіт. Я - Орися. Моя мама каже, що ти мій тато.

Лозар смикнувся від несподіванки і ледь не захряснув двері, зрозумівши, що зараз, якщо він скаже хоч слово - вляпається у велику халепу. Просто тилом своїм відчував, що так і буде. Але багаторічна практика розбиратися там і в тому, від чого пронизує страх і тремтять долоні, переважила. Розумів, що проблеми не зникають за помахом чарівної палички або коли перед ними просто зачиниш двері.

Він ще раз поглянув на дівчинку, потім перевів погляд на кур’єра, намагаючись зрозуміти, чи це якась дивна помилка чи дурна витівка. Але обличчя кур'єра не виражало жодних емоцій, хлопець задкував до сходів, навіть не намагаючись скористатися ліфтом, розумів, що там його можуть затиснути в кутку, а на сходах є шанс утекти.

Серж Лозар, бос великої корпорації, був людиною, яка завжди знала, що робить. Його життя було розплановане до хвилини, а всі справи, зустрічі та угоди — чітко за графіком. Ніяких сюрпризів, жодних емоцій, і тим більше — ніяких дітей!

Маленька дівчинка зі смішними кістками, у яскравій курточці та з рожевим рюкзачком за спиною явно не вписувалася в його сьогоднішній графік і чітко розплановане життя. 

— Це якась помилка, — нарешті впевнено промовив Серж, додавши в голос металу. Від такого голосу його підлеглі забивалися в свої кабінети, наче миші в нірки, й не потикалися звідти майже весь день. — Я не замовляв... е-е-е... такої доставки! Заберіть це… Заберіть назад дитину!

— У мене чітко написано в документах з доставки адресу: вулиця Садова, вісімдесят три, квартира сто шістнадцять, отримувач - Серж Лозар. Це ж ви? — відповів кур'єр, ступаючи на першу сходинку сходів. - У дівчинки з собою є пояснення, я так зрозумів, але мені вона його не дає.

— І не дам! Ти ж кур'єр! Мама сказала — віддати лише татові особисто в руки! — блиснула Орися блакитними очима, і Серж з жахом усвідомив, що вони такого ж самого кольору, як і його очі.

— Так. Я вам більше не потрібен. Дівчинку доставив, ви отримали й розписалися! Гарного дня! — швидко й полегшено вигукнув кур'єр, стрибнув на другу сходинку і швидко побіг униз по сходах. Ось він був тут — а ось його вже й слід простиг.

— Ось лист від мами! — підійшла дівчинка ближче до дверей і простягнула Сержу жовтий товстий конверт. — Там якісь документи. Мама сказала, що ви будете за мною доглядати весь тиждень! 

— Тиждень?! — у Сержа волосся стало дибки.  Він все наче не міг усвідомити, що це відбувається з ним! Людиною, яка вирішує всі проблеми! Яку боїться пів міста! Великий начальник і бізнесмен вищої категорії! І йому доставили дитину?

Хто посмів?!

Він розлючено стиснув конверт у руці й почав розглядати дівчинку.

— Ну! Ходімо вже! — промовила вона дружелюбно. — Це твоя квартира? — дівчинка почала стягувати свій рюкзачок і протискуватися повз Сержа в коридор його п’ятикімнатної квартири. — У тебе роззуваються? — почув він вже за спиною, бо маленька гостя вивчала його коридор. 

Серж ще трохи постояв у заціпенінні, намагаючись опанувати себе й заспокоїтися. Що ж, дитина все одно вже тут. Треба просто розібратися, що відбувається, і повернути її матері! Законним батькам! Заспокоївши себе такою думкою, він обернувся й промовив до Орисі: