39

Тема тієї клятої білої сукні зайшла так далеко, що Сейдж просто відмовилася її знову вдягати. Вона обмоталася товстим покривалом, залишивши лише плечі й ключиці відкритими, і підійшла до принца впритул.

– Мені потрібно йти, – сказав, дивлячись у її вічі.

Сейдж стала на пальчики й обережно торкнулася губами куточка його губ.

– Це на прощання. У моєму світі часом так прийнято.

Коул стримав усмішку. Зовні лишився таким самим неприступним і холодним, а в його голові в ту мить вибухали справжні феєрверки від того, яке це до біса приємне відчуття, коли хтось просто підходить і цілує тебе так ніжно. І як від цього раптом стає тепло в грудях.

Сейдж відчувала це тепло, яким би неприступним він не намагався здаватися.

– Мій принце… – ледь чутно видихнула вона.

– Моя діва, – відповів він на прощання низьким голосом.

І якби вона тільки знала, як важко він дихав і як тремтіли в нього руки всю дорогу до палацу, то, певно, розпливлася б від щастя, усвідомивши, до якого блаженства зуміла довести цього чоловіка лиш одним коротким поцілунком і кількома словами вночі.

Коли Коул повернувся вже ввечері, то приніс чорну сукню. Сейдж мовчки дивилася на легку чорну тканину, що лежала на ліжку. Обличчя її стало напруженим.

– Що не так? – обережно спитав принц, у голосі прослизнуло хвилювання: чи сподобається їй.

– Мені не подобається.

Ніби пильним мішком по голові ззаду влупили! Коул схрестив руки на грудях і насупився.

– Чому?

– Чорний колір у вас теж щось означає? – тихо уточнила вона. – До у нас це траурний колір.

– Боги! Просто сукня, – знизав він плечима.

Сейдж перевела погляд з нього на сукню, потім знову на нього. Тихенько гмикнула, взяла тканину в руки й притулила до його грудей. Коул здивовано закліпав очима.

– Це парне вбрання, – спокійно констатувала вона. – Той самий пошив, ті самі візерунки, що й на твоєму костюмі. І тканина та сама.

Він різко спалахнув:

– Годі сперечатися! Подякуй своєму володарю, одягайся і йди за мною!

Сейдж повільно підняла брову.

– Не треба кричати на дівчину. Це не надто ввічливо. У моєму світі чоловіків зовсім не красить підвищений голос на жінок.

Коул тяжко видихнув, явно збираючи рештки самовладання:

– Ходімо вже.

– Куди?

– Побачиш. Запізнюємося.

Сейдж насторожено дивилася на нього. А він… він був у якомусь дивному, майже піднесеному настрої.