34

Він нічого не відповів. Лише важко ковтнув, і вона чітко побачила, як почервоніли кутики його очей і вилиці, як ледь помітно здригнулися ніздрі. Принц гмикнув під ніс, стиснув її міцніше в обіймах і мовчки поніс далі через засніжене поле. Його дихання стало глибшим, гарячішим. Воно осідало на її скроню теплою хвилею щоразу, коли він видихав.

– Тобі ж важко? – тихо спитала Сейдж, відчуваючи, як палить щоки. – Я можу йти… я вже відпочила.

– Можеш. Але не мусиш, – коротко похитав головою. – І так вдосталь находилася.

Коли вони дісталися старого храму, зовні він досі був руїнами. Але всередині було затишно.

Коул обережно опустив її на ноги лише тоді, коли вони опинилися в кімнаті. Його долоні ще мить лишалися на її талії, потім пальці ковзнули вгору від талії до ребер, далі по плечу, до самої шиї. Сейдж здригнулася. По шкірі пробігли дрібні солодкі мурашки. Вона відчула, як його великий палець ледь торкнувся за її вухом.

Повітря навколо них здригнулося, чорні лахміття на ньому розтанули, немов дим, і знову з’явився строгий ідеально сидячий чорний одяг, що підкреслював кожен вигин його тіла. У ту ж мить її власне лахміття зникло. Натомість знову лягла на тіло та сама біла сукня, що ніжно облягала груди й талію.

Він дивився на неї так важко, так глибоко, що в Сейдж запалилися щоки. У його очах було щось голодне й стримане водночас.

Коул відвернувся першим. Підійшов до столу, взяв ножиці. Тихенько торкнувся її ліктя й поманив за собою, посадив на край широкого ліжка.

– Повернися до мене спиною, – тихо попросив. – Не бійся.

Сейдж ковтнула й повільно розвернулася. Серце калатало так сильно, що вона боялася, він його почує.

Вона відчула, як його пальці обережно зібрали її волосся, що спадало аж до низу спини. Він пропустив пасма крізь пальці, ніби зважував їх, ніби гладив. А потім Сейдж відчула його подих прямо на оголеній шиї, там, де волосся розійшлося.

– Що ти робиш?.. 

Кінчики пальців випадково ковзнули по потилиці, і Сейдж ледь стримала тремтіння.

– Маю дещо на думці, – відповів він майже пошепки, губами майже торкаючись її шкіри. – Дозволь обрізати твоє волосся. Не питай навіщо.

Він уже тримав ножиці в одній руці, а другою міцно, але ніжно стиснув її волосся, зібравши в товстий хвіст. Сейдж відчула легенький холод металу біля самої шкіри. Вона кивнула і тоді він почав, клац ножиць. Сейдж здригнулася всім тілом. Відчула, як важкість пасом раптом стала легшою. Ще один клац, ще. Клац-клац. Його пальці обережно підтримували волосся, не дозволяючи йому просто падати. І весь час його дихання на шиї. Іноді воно ставало глибшим, коли він нахилявся ближче, щоб рівніше зрізати. Сейдж ще ніколи не відчувала такої паніки всередині.

Деякі пасма падали на білу сукню, на підлогу, на її стегна. Довге волосся, що ще вчора діставало до низу спини, тепер лягало м’якими хвилями ледь нижче плечей. 

Коли останнє довге пасмо впало, Коул на мить завмер. Його пальці повільно розправили нове, коротше волосся, розгладили його по плечах, по шиї. Великий палець ковзнув по оголеній шкірі біля хребта, і Сейдж не стримала тремтячого видиху.

Все наче закінчилося, але вона відчувала себе надто збудженою, коли він був отак позаду і пестив ніжну шкіру шиї.

– Навіщо зістриг? – опустила очі.

– Потім дізнаєшся.