33

Сейдж сльозливо вдарилася обличчям у його груди. Грубе лахміття пахло холодом і димом, але під ним билося живе швидке серце.

– Тремтиш, ну геть як пташечка, – Коул обійняв її щільніше, одна рука лежала на потилиці, м’яко притискаючи її голову до себе, друга повільно гладила спину круговими рухами. – Тихіше… – ледь чутно промовив у її волосся. – Тихіше. Ти тут. Зі мною. Може, це й звучить не надто втішно, але… – не питав, що вона бачила, його підборіддя коротко торкнулося її скроні.

У його обіймах Сейдж підвела погляд, бачила його погляд, трохи порожній і трохи розгублений. Думала собі, а як так сталося, що в своєму минулому житті вона обрала геть неправильного чоловіка. Тоді вона думала, що її колись загадане бажання здійснилося, що Дамієн знайшов її серед тисяч. 

Якщо вона бачить зараз реальність, яка могла би статися, якби вона не померла, і там у неї відібрали сестричку. То що там з маленькою Анною зараз? Її сестричка лишилася геть сама. Дамієн її опікун? Як все склалося там після її смерті? 

– Мені начхати на те, що там за лайно зі мною відбувалося, – Сейдж похитала головою, – мене більше цікавить доля моєї сестри. Ти знаєш, як дізнатися, що там з нею? Що мені зробити? 

– Я не знаю, – він знизав плечима. 

За мить вона вибралася з його обіймів, але принц похитав головою та й взяв її на руки, Сейдж пискнула від несподіванки. 

– Кажу ж, йдемо звідси, – та й поніс її на руках.

Такий сильний, Сейдж відчула зігріваючу магію, яка окутала її тіло в його руках. І йому було геть не тяжко. Вони поверталися тією ж складною стежиною, якою прийшли, знову почався сніг. Сейдж дивилася на те, як досі червонія щока, по якій він отримав ляпас, і як на густі вії принца чіпляються пухкі сніжинки, а потім легенько долонею зняла сніг з його маківки. Принц всміхнувся, але за мить, зрозумівши, що видав надто яскраву емоцію, стис губи, заховав свої милі ікла. 

Прокляття. Якщо її чоловік уже в минулому, то й грець з ним. Клятий козел не заслуговує на її змарновані нерви. Він дозволяв собі знущатися, принижувати її, зраджував. 

– Ти красивий, – Сейдж промовила це, а в грудях серце так гучно вдарило, що ледве не закашлялася. 

– Я знаю, я ж все-таки принц. 

І що тепліше їй було в його руках, то сильніше в її ображеній голові вирувало бажання до нього.

Минуло чимало часу і дороги, коли вона нарешті осмілилася:

– Ти хотів би кохатися зі мною? 

Від несподіванки принц спіткнувся, і надривно охнувши ледве втримався рівно на ногах.