32

Сейдж сіпнулася. Вона сиділа на задньому сидінні, за вікном лив дощ. Місто було знайоме до болю, високі сірі будівлі, неонові вивіски, мокрі тротуари. Таксі саме гальмувало біля знайомої скляної будівлі міністерства.

Вона ще не встигла зрозуміти, що робить. Просто різко відчинила двері, вискочила під холодні краплі й побігла до головного входу. Охорона біля турнікетів уже помітила її, один підняв руку. Сейдж різко звернула за ріг будівлі й притиснулася спиною до мокрої стіни. Серце калатало так, ніби зараз проб’є ребра. Вона глибоко вдихнула таке знайоме повітря. Вихлопи, дощ, далекий запах кави з кіоску на розі. Не могла насититися цим. На ній був її старий спортивний костюм, той самий м’який сірий, який купувала ще до весілля. Нігті зі світлим манікюром. 

«Усе добре, – думала вона, тремтячи від холоду й адреналіну. – Усе залишилося тут. Я більше ніколи не повернуся до того клятого сліпого телепня, який гадає, що всі на світі жорстокі й зрадливі. Ніколи. Я вдома».

Хвилини тягнулися нескінченно. Вона стояла, ховаючись, і чекала, навіть не знаючи чого саме. Хотіла піти, але тіло не слухалося, тоді з’явилося чітке розуміння – вона знову не керую подіями. Нарешті двері міністерства відчинилися.

Спочатку вийшла молода дівка у короткій спідниці й світлому плащі. За нею Дамієн. Її чоловік. У знайомому темному пальті, з тим самим відпрацьованим спокійним обличчям. Він озирнувся, швидко глянув убік і, не гаючи часу, щипнув незнайомку за пухкий зад, та тихо хихикнула. Він відчинив двері свого чорного авто й жестом запросив її всередину.

Сейдж стояла за деревом і дивилася. Машина різко зрушила з місця, об’їхала кут і зупинилася буквально за кілька метрів прямо біля того самого дерева, за яким вона ховалася. Двигун заглух. З салону одразу долинув приглушений дівочий сміх… а за ним легкі, уривчасті сексуальні стогони.

Тіло Сейдж не слухалося. Вона не могла зрушити з місця. Лише опустила очі. На пальці блищала обручка. Усе це – усе ще в цьому клятому шлюбі.

Вона стояла під дощем і слухала, як її чоловік кохається з іншою в машині. Швидко. Грубо. Без жодної ніжності. Стогони стали голоснішими, потім різко обірвалися. Двері відкрилися. Дамієн вийшов, поправляючи ремінь, і жбурнув зім’яті серветки в сміттєвий бак просто біля її дерева. І в ту мить їхні погляди зустрілися.

Він завмер. Кілька секунд просто дивився на дружину.

Потім повільно вимовив:

– Божевільна. Не підеш сама, і я запихну тебе назад в кляту лікарню, годі ходити за мною. Ніхто не дасть тобі дитину, ти психопатка, забирайся геть. От що ти хочеш зараз від мене? – різко підбіг до неї. 

– Дай мені розлучення!

– Маєш гроші на суд? – засміявся, сміявся гучно, яро, наче справжній божевільний. 

Ілюзія розсілася і перед її обличчя знову був той самий принц в брудному обдертому лахмітті. Холодне повітря селища вдарило в легені. Пахло димом, мокрим деревом і снігом. Рука Сейдж все ще тремтіла в повітрі біля його щоки. На блідій шкірі принца чітко червонів слід від ляпаса. Кілька митей Коул дивився на неї з німим шоком і зростаючим гнівом. Брови зсунулися, губи стиснулися. В очах спалахнуло холодне: «Та що ти собі дозволяєш?»

Різко штовхнув, і дівчина припала спиною до огорожі, ще мить і він був впритул до неї, готовий лаятися і сперечатися.

Але потім він поглянув у її очі.

– Вибач! – злякана Сейдж стисла губи і ладна була просто розплакатися.

– Чекай… – прошепотів.

Обережно, ніби боячись розбити, він підняв руку й повільно опустив її досі тремтячу в повітрі долоню вниз. Пальці стиснули її зап’ясток, потім другою рукою він обхопив її плечі й притягнув до себе, щоб обійняти і притиснути до себе.

– Він би не бився. Він знайшов би іншу, – зізналася, її аж в горлі душило. 

Принц стис зуби, а за мить видихнув: 

– Ходімо, досить з нас холодних вулиць, я відведу тебе у тепле місце.