28

Він повернувся наступного дня. Кілька секунд вони дивилися одне одному у вічі, так пильно, що Сейдж відчула, як палають щоки і пітніють долоні. На подив Сейдж, принц здавався абсолютно спокійним, наче вчорашнього спалаху гніву та нічного нападу примари ніколи й не було. Його рухи знову стали розміреними, а на обличчі застигла байдужа гримаса.

– Ти не доторкнулася до їжі. 

– Немає апетиту.

– Я її сам готував, – прозвучало трохи злісно.

Ого, во загнув. Довелося поїсти, поки принц пильно дивився, чи смакують їй бульйон з овочами і дивні на смак пиріжки. 

– Що то був за дух? – тихо запитала Сейдж, пильно вдивляючись у його профіль. – Я справді злякалася.

– Не дух. Демониця. Дух жінки, яка загинула на полюванні. Власне, це вона та її обранець колись давно збудували цей храм. Уже потім, значно пізніше, палац розбудувався і досягнув цього місця. Це було ще до того, як усе тут пало руїнами.

– Чому вона... раптом демониця? Що перетворило її на таке чудовисько?

– Бо її так і не поховали. Її тіло так і не знайшли в тих лісах. Вона занадто довго блукала цими землями в пошуках свого коханого, свого єдиного, про це часом говорили ті, хто її бачив. Але його історія закінчилася інакше. Він похований за всіма ритуалами, його душа давно стала на шлях переродження. Мабуть, він уже й переродився в комусь іншому, живе новим життям і нічого не пам'ятає. А вона все ходила і шукала його околицями. Не хвилюйся, вона більше не з’явиться.

– Ти добив її? Отак просто? 

– Геть не просто. Вбивати демонів може лише зброя, принесена з глибин. Як той кинджал, який хотіла в мене встромити… ти. Тобто Катаріна, – і в його долоні раптом матеріалізувався кинджал. – Дійсно сильний. От ним мене, мабуть, і можна було б убити, тепер я й не сумніваюся, – посміявся. – Катаріна постарался, вибралася з ним. А мене з-під землі викинуло геть без зброї. Але вона мені й не надто потрбіна… Щож. Досі я ніяк не міг позбутися духа тієї надокучливої мертвої жінки. Але, гадаю, на переродження у неї шансу уже й не буде, душа геть випарувалася. 

– Тоді в неї більше немає шансу зустрітися з її коханим…

Він знизав плечима, абсолютно байдужий.

Їй було якось шкода скалічений дух жінки, тож чути, що та більше не переродиться, було теж сумно. Невже не можна було знайти спосіб заспокоїти її душу якось інакше? Але Сейдж стулила рот, хоч і на язиці знову було слово «жорстокий».

– Прогуляємося? – він простягнув руку, а сидяча за столом з мискою Сейдж аж відсахнулася. 

Торкнутися його чи ні? Раптом знову на неї нападе страшне видіння? 

– А можна прогулятися?

– Я ж кличу.

Не було вибору. Але за руку його не взяла, розчервонівшись, бо не хотілося знову побачити щось жахливе. І принц кілька секунд ще тримав руку в повітрі, а потім, помітно засмутившись, одягнув чорну шкіряну рукавичку, знову запропонувавши взяти його за руку. Сейдж не знала, як до цього віднестися, але обережно взяла його за кінчики пальців.