22

Вона все ще важко дихала, груди здіймалися й опускалися швидко, ніби після бігу. 

– Я знову бачила своє життя… – пальці механічно стурбовано стиснули його руку.

– Хороше?

– Погане, – похитала головою, вже готова все розповісти.

Від дотику не відсмикнувся. Просто стояв з нею у напівтемряві каміна, де вогонь кидав на його обличчя м’які помаранчеві відблиски. І в цьому світлі він здавався… іншим.

Біль у грудях не відпускав, тільки став гострішим, поки вона думала, як йому пояснити, що таке ресторан в її світі, прем’єр-міністри, і вилаятися на клятий дубовий стейк в тарілці дитяти.

Аж раптом принц повільно підніс її руку до своїх губ. Не різко. Не владно. Гарячі вуста торкнулися тильної сторони її долоні, так ніжно і протяжно. Сейдж відчула його тяжкий подих на шкірі і як її саму пробрало від такого дотику до кісток. В минулому житті ніхто ніколи не цілував її руки.

Його брови були напружені, очі заплющилися.

Він видихнув прямо на її долоню:

– Я так багато років не торкався ні до чого живого… Ти така ніжна і тепла.

І опустив голову, притулився щокою до її долоні майже благально. Він потерся об її руку, як звір, що шукає ласки. Сейдж завмерла. Рука все ще висіла в повітрі, піднесена ним, а вона стояла, не годна поворухнутися. Ошелешена. Серце калатало так сильно уже від нього, що здавалось, принц чує. Сльози, які вона стримувала весь вечір, знову підступили до очей. 

– Обійми мене, – сказав він.

Коул опустився на коліна перед нею, голова схилилася, довге волосся впало вперед, закриваючи обличчя. Плечі здригнулися ледь помітно, але вона побачила.

Сейдж затремтіла. Від того, що цей чоловік, якого весь тутешній світ боїться, зараз стоїть перед нею на колінах і просить… обіймів.

У грудях все стиснулося… біль від холоду Дамієна, сором від власної слабкості, страх перед цим чужим світом, і водночас… потреба. Їй самій були потрібні обійми. Хоч чиїсь. Хоч на мить. Вона підібгала губи, все-таки не стримавши нові сльози.

Повільно простягнула руки. Пальці торкнулися його шиї… гарячої і з напруженими м’язами. Вона обхопила його, спочатку несміливо, за мить міцніше. Притягнула до себе його голову, притиснула до своїх грудей. Його волосся лоскотало їй підборіддя, його подих обпікав шкіру крізь тонку тканину сукні. Плащ принца, який був накинутий на її плечі, випадково сповз і впав на підлогу. 

Коул не рухався спочатку. Просто завмер у її обіймах, такий великий чоловік, такий небезпечний, але зараз такий беззахисний. Потім його руки повільно лягли їй на спину. Він притулився щокою до її ключиці, вдихнув її запах. Сльози Сейдж тихо котилися по її щоках, а за мить – по його волоссю.

Його руки ковзнули нижче, ніби він перевіряв, чи не розчиниться вона під пальцями, як привид. По спині, по талії, не владно, а жадібно. Сейдж завмерла, страх і тепло боролися в її грудях, зливаючись у щось гаряче й незрозуміле. Вона не дихала.

– Не плач, – тихо сказав він. – Я не вмію заспокоювати.

Він відсторонився якось різко, лише на мить, на пів подиху. Сейдж підвела очі, ошелешена, і побачила, як його пальці вже тягнуться до коміра його сорочки. Він розстібав ґудзики швидко, один за одним, не відводячи від неї погляду. Тканина розійшлася, відкриваючи шкіру з тонкими шрамами, що біліли в напівтемряві. Він узяв її руку – ту саму, яку щойно цілував, – і притулив до своїх грудей, прямо на серце. Шкіра до шкіри.

Сейдж відчула, як б’ється його серце. Гучно, ніби вперше за століття йому дозволили битися так сильно.

Хай там як, а… по-перше, в її характері завжди була наївна найгірша риса – боятися відстояти себе і свої межі, тому поки це не зайшло надто далеко, Сейдж боялася відсторонитися. Мабуть, якось так її і затягли на весілля, так вона й уклала шлюб… По-своєму дурна, відверто дурна, бо і розуміла, що зупиняти все потрібно одразу, пізніше щось відстояти може просто не вистачити духу і сили. Та й зараз… хто вона така, щоб пручатися в руках воїна, хіба реально буде вирватися з його рук, якщо він дійсно захоче більше, ніж просто обійми? По-друге, їй було його шкода, просто по-людськи, але це ж не значить, що можна зраджувати чоловіка…

І за мить вона раптом… зрозуміла ще дещо бентежне і дивне водночас.

Принца ж викрали дитиною. Повернувся він уже дорослим, з прокляттям у руках, яке калічило будь-кого, кого він торкався. Батько заснув від одного його дотику. Ніхто не торкався принца, ніхто не обіймав, крім друга, який мав його убити. Ніхто не цілував. Він ніколи не торкався жінки. Ніколи не був з жінкою…

Правитель, безсмертний, сильний… і водночас цнотливий. Парадокс.

Він підніс її пальці до своїх губ, гарячі вуста торкалися подушечок, ковзали по кісточках, затримувалися на внутрішній стороні зап’ястя. Кожен дотик був як іскра, Сейдж відчула його ікла і як по тілу розливається жар проти волі і проти розуму. Цю слабкість вона дозволила собі лише тому, що була засмучена і шокована побаченим подружнім життям. І не могла отямитися, де реальність, а де сон. Ну, але… Вона ж заміжня дівчина. Вона ж обіцяла Дамієну. Вона ж… Хай навіть у мареві – не можна зраджувати!

– Я заміжня.

Вона, злякана сама від себе, висмикнула руку. Коул завмер.