17

Вона підвела погляд, ніби щойно прокинулася з кошмару, який виявився реальністю.

– Мені потрібно повернутися додому! Він забрав би мене додому! Але… Щось… щось незрозуміле сталося… там… у мене вдома, я щойно бачила це, – прошептала вона, і голос тремтів так сильно, що слова розпадалися на шматки. – Це було… як спогад. Як те, що мало статися. Якби я не… не опинилася тут. Мабуть десь там… я просто померла, – і схопилася обіймати себе за плечі, щипати за шкіру, щоб впевнитися, де реальність. 

Коул примружився. 

– Ти про… весілля? – його брови зійшлися ледь помітно, він згадував слово, очевидно. – І свого… очевидно… коханого? 

– Так… весілля. І після нього. Дім. Дамієн – мій наречений. Його батько. Анна – моя сестричка… – її голос зірвався на імені сестрички. – Батько мого коханого. Але все було… Красиве. Анна плакала, а я… я просто кивала. Клятий Андре не мав би бути з нами в одному домі, через нього щось пішло не так…

Вона стиснула його пальці сильніше… так, ніби він був єдиним, а хоча… наразі він і був єдиним, хто міг вислухати.

І зірвавшись від емоцій Сейдж розповіла йому все. Все, що знала про свого нареченого, його родину. І все, що знала про себе саму і свою Анну. Принц вислухав.

І перше запитання від нього нарешті прозвучало:

– Хто ці люди? По життю.

– Мій чоловік… він закінчує університет, з нього роблять політика, також він тепер власник кількох фармацевтичних компаній батька. Його батько відомий лікар, а матір не живе з ними, часом навідується… вона міністерка, тобто наближена до влади, я нечасто її бачила… 

– Ти сирота? – перебив.

– Так, віднедавна, мої батьки загинули, коли ми потрапили в аварію, мене не було з ними… була Анна, і вона була поранена. Ось чому вона живе зі мною, я дбаю про неї.

– Ти з ним і в їхньому домі, щоб твоїй сестричці було краще і щоб не втратити її? Адже самій, як я уже зрозумів, тобі було б складно. 

– Ні, не через неї… Я просто хотіла бути з ним, він обрав мене. 

– Тоді інше запитання: а навіщо ти потрібна йому? 

Сейдж закліпала очима, не розуміючи.

– Бо він кохає мене. Він знайшов мене серед тисяч…

– Тоді не так… – похитав головою. – Навіщо ти потрібна їм? Хіба такий заможний лорд впустив би в життя свого сина і в свій рід… простачку? Хіба син пішов би проти волі батька, взявши до себе простачку без сім’ї і з дитям? 

Сейдж підібгала губи, хоча не було сенсу ображатися, вона ж дійсно лиш простачка.

– Він пішов проти батька, саме тому мене змусили підписати шлюбний контракт. 

– Про що контракт? 

– Що я не зазіхатиму на майно і їхні гроші у разі розлучення… загалом там багато сторінок…

– Ти прочитала усі? Ти впевнена, що, заломивши тобі руки, тебе змусили підписати саме ті… умови?

– Я… Не знаю, його батько доволі підлий… 

– Не вірю в зв’язки між простаками і лордами. 

– Ох… – Сейдж зіщулилася.

Принц підвівся з краю ліжка і знову простягнув руку долонею догори до Сейдж, всміхнувшись: 

– Хай там як, леді, але це в минулому, зараз ти тут. Ти точно тут. Клянуся.

Вона хотіла підвестися, і могла би взяти його за руку втретє, але подумала: двічі торкалася його шкіри, і двічі її від цього відкидало у своє, може, уже минуле життя. Стало лячно. 

– Знехтуєш рукою правителя? – чекав. 

– А раптом торкнуся вас, і знову побачу все те… чи можу я ще запитати?..

– Запитуй, – не поспішав прибрати руку. 

– Хто я тут? Що сталося, що дійшло до страти на площі?..

Коул мовчав довго. Першим взяв її за руку, але від цього дотику реальність Сейдж не змінилася, його великий палець ледь помітно погладив тильну сторону її долоні – жест такий простий, такий людський, що Сейдж здригнулася від несподіванки.

– Перш ніж дійшло до страти на площі, вона мало не встигла встромити кинджал мені в серце. Сумнівно, що той вбив би мене. Але до цього я сам вчинив із Катаріною жахливо.