16

Андре взяв Анну за руку не грубо, але міцно, і повів до столу.

– Сідайте, дівчата. Сьогодні важливий день, потрібно нарешті, щоб ти вирішила з університетом, я знайшов для тебе хороший варіант, але треба вирішувати швидко. Ти ж розумна дівчина. Ти напевно й сама розумієш, що твоє навчання… трохи не відповідає майбутньому, яке на тебе чекає у нашій родині.

І тіло Сейдж знову кивнуло.

– Початкова освіта, – сказав він м’яко. – Вчителька молодших класів. Це дуже… скромна професія. Не зрозумій нас неправильно. Ніхто не каже, що в цьому є щось погане. Але для дівчини, яка вже є частиною нашої родини… Це виглядає дивно.

– Я завжди хотіла працювати з дітьми.

– І це чудово, – одразу погодився Андре. – Це говорить про твою доброту. Але іноді наші дитячі мрії просто… не встигають за нашим життям. Ми просто думаємо, що ти заслуговуєш на щось більше.

– Більше? – тихо повторила вона.

Андре кивнув.

– Подумай сама. Ти молода, розумна, красива. І ти дружина чоловіка, який керує компаніями, зустрічається з міністрами, веде переговори з людьми, що впливають на країни. І в цей час його дружина розповідатиме першокласникам, як правильно писати букву «А». Ми не хочемо, щоб ти виглядала… маленькою поруч із ним. Маленька тут лише Анна, – він поглянув на дитину, яка взяла ложку до руки, і та аж голову опустила під його поглядом. – Сейдж… Ми вже подумали про це. І знайшли для тебе чудову програму. Елітну. Закриту. Таку, куди не потрапляють випадкові люди. Політичні комунікації. Міжнародний протокол. Дипломатія. Це не означає, що ти щось втрачаєш. Навпаки. Ми відкриваємо для тебе значно більше дверей. І, чесно кажучи, Дамієн теж хвилюється.

Сейдж відчула, як щось усередині неї стиснулося.

– Він… хвилюється?

– Він просто не хоче, щоб ти почувалася… не на своєму місці, – сказав Андре дуже м’яко. – Йому важливо, щоб ти була поруч із ним на одному рівні. Але спершу треба, щоб ти кинула свій університет. Зараз поснідаємо і поїдемо, потрібно забрати документи. Розумію, ти цінуєш те, чого досягла сама, але тепер ми сім’я і повинні допомагати одне одному. І спершу ми допоможемо тобі.

– Якщо… якщо це справді буде краще…

– Звісно ж краще.

Сейдж було якось зле від такої тиради. Сльози вже стояли в очах, але вона стримувала їх заради Анни.

– Вибачте… – різко підвелася й майже бігла до кімнати.

Двері спальні відчинилися від її дотику. Дамієн стояв спиною, після душу і в халаті, говорив по телефону, але щойно побачив її, то розвернувся.

– Андре наполягає забрати документи з… 

– Це на краще, – Дамієн кивнув. – Я зроблю для тебе все якнайкраще. Весь світ до твоїх ніг. Але для цього на твоїх ногах мають бути золоті туфельки моєї принцеси, розумієш? – і всміхнувся. – А не дешеві капці.

…Але щось було не так. Запах… змінився. Не запах кави та млинців з апельсиновим джемом. А троянди і весняна нічна прохолода. 

– Сейдж… – тихо промовив принц, і її ім’я в його устах прозвучало майже ніжно. – Що з тобою?