08

Кроки загриміли сходами, і в камеру буквально влетів один із вартових. Він був величезний. Справді величезний, шия коротка і товста, руки важкі, з вузлуватими пальцями, здатними розчавити камінь. Але обличчя… Обличчя було зовсім інше. Широке, трохи розгублене, з дурнуватими очима, які дивилися на світ так щиро й просто, що одразу ставало зрозуміло: сила тут точно не супроводжувалася великим розумом. Але він однаково здався якимось незвичним? Щось з ним ще було не так.

Він зупинився, важко дихаючи, і тільки тепер помітив, як близько були руки бранки і принца.

Очі вартового на мить округлилися.

– Ваше величносте, дещо сталося! – випалив він. – Король… він…

Коул різко повернув голову.

І вперше за весь час Сейдж побачила на його обличчі щось схоже на справжнє збентеження. Це тривало лише секунду.

– Що з ним? – тихо запитав він.

Вартовий зам’явся, наче слова раптом застрягли десь між думкою і язиком.

– Він… ну… це…

– Її – в одяг хлопчака. Голодранця. Найпростіший, який знайдеш. І проведи її в палац підземним коридором до гостьових покоїв поруч з моїми. Ніхто не повинен бачити. 

Вартовий роззявив рота, наче його щойно попросили з'їсти камінь.

– Але ж... вона ледве не вбила вас вранці! Чи можна знову вести її до ваших покоїв? Ви впевнені?..

Коул повернувся до нього повільно. Очі звузилися, і вартовий миттєво згорбився, ніби його вдарили батогом.

– Кажу ж: поруч з моїми покоями. Я до короля. Рухайся.

Вартовий ковтнув, кивнув і відступив, жестом запрошуючи Сейдж іти за ним.

Сейдж підвелася на тремтячих ногах. Коул не торкнувся її, не допоміг, але й не відвів погляду, поки вона не ступила до виходу. 

Коли кроки принца затихли в коридорі, вартовий перевів погляд на Сейдж і раптом став неймовірно суворий і сердитий:

– Принесу одяг, – і швидко замкнув камеру.

Але й п’яти хвилин не минуло, як Сейдж вперше в житті пережила найбільший сором, який навіть у жахіттях їй не снився. Переодягнутися перед незнайомим загрозливим чоловіком… І вартовий навіть не думав відвернути голову, так і став перед ґратами, склавши руки. Сейдж довелося панічно одягати голодранський одяг просто поверх білої брудної сукні, заправляти ту в штани. Поки переодягалася, то жалюгідно підвернула ногу, але себе не видала.

– Ну що, – сказав він, – йди, діво, – відчинив важкі двері камери і махнув рукою, різко байдужий до того, хто вона така.