05

Чоловік дістав з-під піджака стос паперів і махнув їй перед обличчям.

– Контракт. 

– Ми з Дамієном мали підписати контракт пізніше, після церкви… – Сейдж нахмурилася.

– Пізніше буде пізно, – папка в руках Андре здавалася більшою, ніж ту, що пам’ятала Сейдж. 

Він підійшов швидко, одним рухом заламав їй руку за спину – не грубо, але так, що сльози самі виступили на очах. Другою рукою поклав перед нею ручку й розгорнув контракт на мармуровій стільниці біля раковини.

– Підписуй, люба. Тут, тут і тут. Ти не вийдеш з церкви, поки не підпишеш це негайно.

Сейдж не була здивована – Андре був першим, хто кричав про контракт. Підпише зараз чи пізніше – однаково ж підпише. Ручка лягла в її пальці. На паперах ще немає підписів Дамієна… це вже добре, бо немає сумнівів, що перед нею інша версія документів, ніж та, яку вони вже обговорювали з нареченим. Її рука тремтіла так, що перша літера вийшла кривою.

– Швидше, люба. Гості чекають.

Вона знервовано поставила підпис тричі.

Коли останній розчерк висох, Андре забрав контракт, акуратно склав і сховав у внутрішню кишеню піджака. Потім глянув у дзеркало над раковиною, поправив ідеально сидячу краватку й усміхнувся своєму відображенню – помпезно.

– Чудова сукня, до речі, – кинув їй, уже відчиняючи двері. – Іди. Твій чоловік чекає на тебе.

Сейдж стояла ще кілька секунд, притиснувши долоні до мармуру, щоб не впасти. Вона вдихнула, видихнула, розправила плечі й вийшла. Усмішка приклеїлася до обличчя сама собою, механічно. Ніхто не помітив, що всередині в неї все обірвалося.

У лімузині дорогою в ресторан Дамієн узяв її долоні в свої.

– Ти така бліда, – тихо сказав він. – Що сталося?

Сейдж спочатку мовчала, дивилась у вікно, де миготіли вогні міста. 

Потім слова вирвалися самі:

– Твій батько… він змусив мене підписати шлюбний контракт просто у вбиральні нашого храму, – вона кинулася до нього.

Дамієн наче завмер. Обличчя його потемніло.

– Сейдж… мені так шкода. Я ж залишив тебе на хвилину, – він притиснув її до себе, міцно, наче хотів сховати від усього світу. – Я розберуся, – прошепотів він їй у волосся. – Я все виправлю. Клянуся тобі всім, що маю. Цей контракт не буде мати жодної сили. Жодної. Ти розумна дівчинка і сама все розумієш, я би тебе так не скривддив. 

Вона обхопила його руками за шию, притиснулася всім тілом, шукаючи губами його губи, відчайдушно і крізь сльози. 

Цілувала щоки, підборіддя, впилася в губи.

Але на мить здалося, що щось не так, запах наче змінився – не одеколон і аромат бенгальських вогнів, а щось темне і моторошне, наче запах заліза і білих троянд.

Наче ноги підкосило, все запаморочилося. Вона розплющила очі.

Це не Дамієн…

Оу.

…Це той лячний принц!