21

Розділ 21.

Через два тижні, як завжди, сиджу у загальному чаті з однокурсницями. Мені повідомляють, що бачили Геру з його колишньою і навіть скинули їхні спільні фото у клубі. Чутка про те, що він знову підбиває клини до неї, пройшла моментально, відповідно, мені теж донесли. Я тоді не надала жодного значення цьому, ну подумаєш плітки, може, просто спілкуються і все. Він мені сам розповідав, що вона кинула його заради якогось сина впливового чиновника. «Барбі» знайшла вигідніший варіант. Але чутка виявилася правдою… сьогодні я дізнаюся, що вона розлучилася з «золотим хлопчиком» заради колишнього коханого.

          Цілий день нервуюсь і не знаходжу собі місця. Мій хлопець підвіз мене від батьків додому та одразу поїхав кудись у справах. Тепер у моїй голові склався пазл, зрозуміло чому останні пару днів він постійно десь пропадає та скасовує наші зустрічі, посилаючись на проблеми. Не витримую напруги й перша дзвоню йому, мої дзвінки природно скидаються. Ще за пів години пишу йому повідомлення: «Ти де? Чому не відповідаєш?». У відповідь надходить банальне: «Я дуже зайнятий. Буду пізно, не чекай». І тут мене прориває, строчу йому, що все знаю про них. І туди ж до купи скидаю свої докори та прокляття. А він своєю чергою пише мені такі слова: «Ліза, пробач мені. Ми більше не будемо разом. Я кохаю Богдану». Коли читаю ці рядки, не можу повірити своїм очам, адже ще зовсім недавно він благав переїхати до нього, що власне я й збиралася зробити цього вечора. І навіть уже почала збирати валізу. «А, як же типу не можу без тебе, сумую? Це, що все пусті балачки, чи що?» — пишу йому у відповідь. На це мені приходить коротке «так». Все… казка остаточно розпалася у мене на очах. Прикро… Мене використали та кинули.

          Падаю на диван і реву без зупинки. Хоча сліз більше від того, що вчасно не оцінила гарного хлопця Іллю та не змогла втримати. Його не повернути, він зі своєю дівчиною, кохає її та щасливий. А Герман… напевно, я давно чекала, коли він сам скаже мені про те, що все закінчилося. Розпач… біль… самотність. Почуваюся нікому не потрібною. Тепер я почала розуміти Вадима, він теж не хотів жити в тому світі, де його не кохають, от і намагався будь-якими шляхами зробити мене своєю. Тільки я не можу зрозуміти: чому він в останню нашу з ним зустріч погодився з моїми словами та відпустив? Чи відчував він, майбутню смерть? Може й відчував… Шкода, що того, хто його збив, не знайшли, він має бути покараний. Хоча б заради того, щоб заспокоїти його матір, адже вона досі шукає водія, винного у наїзді на її сина.

          Весь вечір не відповідаю ні на чиї дзвінки. Кілька разів дзвонить Галка та пара незнайомих номерів. Не хочу розмовляти з кимось, а навіщо? Бажаю зникнути для всіх. Ноги мене самі несуть на кухню, дістаю з навісної шафи блістер снодійного, наливаю з-під крана склянку води й, видавивши кілька пігулок, закидаю їх у рот, рясно запиваючи. Потім, як у тумані, йду до спальні та лягаю на своє ліжко. Спочатку ще думаю про щось, потім уже й не помічаю, як починаю відключатися… біль поступово залишає мене разом із життям. В ту мить, коли зробила це, мені здавалося, що іншого виходу немає…

*******************

Ось уже котрий день, як не наважуюсь набрати номер Лізи. Просто сиджу, дивлюся на телефон, потім начебто збираюся зателефонувати, але мене зупиняють власні думки. А раптом вона не пробачить? Раптом я їй не потрібний? Вона могла знайти собі вже когось, минуло близько місяця з того часу, як ми спілкувалися з нею востаннє. Мар'яна… чорт тебе забирай! Як я міг кохати таку егоїстичну тварюку? Красива блондинка з блакитними очами, жодних почуттів чи навіть справжніх емоцій. Одна фальш, загорнута в гарну обгортку. Інша річ моя приятелька з теплими карими очима. Завжди весела, відкрита і світла. Поруч з нею, здавалося, все погане відступало, будь-який смуток просто випаровувався. Вона саме той промінчик, який вчасно не дав мені заплутатися у собі. Зустрічаючись зі своєю пасією до мене почало доходити, що мені дає її порожнє щебетання? Бракує саме тієї теплоти, яку безкорисливо віддавала мені кароока подружка. Все-таки, яким же ідіотом я був, коли струхнув і припинив наші стосунки, що ще навіть не почалися. Безглуздо втік, побоявся, а чого? Сам не знаю чого.

— Ілля, ти сумуєш за Лізою? — мої роздуми перериває тоненький голос моєї сестрички.

— Так, дуже, — не думаючи, відповідаю. А навіщо розбиратися в собі, якщо й так уже все ясно?

— Мені теж без неї погано. Вона хороша, не те, що твоя мимра. Завжди в парк з нами ходила гуляти та грала зі мною.

— Алісо, і мені її не вистачає…

— Тоді подзвони їй, бо зовсім, як маленький сидиш і очі не відриваєш від телефону, — наполягає моя порадниця.

У чомусь вона справді має рацію. Поки я копався у собі, вона мені просто і виразно вказала, що робити. Довго не думаючи, відразу набираю номер дівчини, яка ось уже кілька днів не виходить у мене з голови. Гудок… ще один, потім ще. Чому вона не бере слухавку? Може, правда, не хоче зі мною розмовляти? Але я вибухну, якщо не скажу їй про свої почуття. Знову дзвоню… і знову гудки… чорт! Чому вона не відповідає? Я не знаю адреси квартири її бабусі, де вона тепер мешкає після того, як з'їхала від батьків. Вона не говорила ні району, ні номера будинку. Моторошно починаю панікувати. Мені простіше дістатися до будівлі, де вона жила раніше й у батьків дізнатися про її нову адресу. Їхати всього кілька кварталів, але чим швидше я там опинюся, тим краще.

          Нервово смикаючи ключі, від відкритого мною гаража, дивлюся на білу іномарку. Рік тому я потрапив в аварію, де мало не віддав кінці. Назустріч мені вилетів якийсь мудак, я різко смикнув кермо праворуч і перекинувся. Ніхто не бачив цього та і я не встиг розглянути номер тачки. Не пам'ятаю, скільки провалявся в перевернутому автомобілі непритомний. Отямився у травматології, де сказали, що мене знайшов хлопець, який, на диво, вирішив прогулятися вночі. Не багато хто знає про цю подію, я тоді досить швидко пішов на поправку і виписався з лікарні. Машину здали у ремонт. Тепер вона, як нова, але за кермо цієї красуні до сьогодні я не сідав.