7

Розділ 7.

За годину ми вже виїжджаємо з подругою із міста. На мій погляд, вона тільки відмахується тим, що це все, дійсно, серйозно. Таксі повертає в якесь житлове селище, всі будинки тут зовсім прості, немає багатоповерхівок та котеджів. Ми зупиняємось на околиці. Це будиночок ворожки? Ну, прямо хатинка на курячих ніжках. Беремо погодинну оплату, щоб водій почекав нас, хто знає, може, в цій глушині, взагалі, не знають, що таке таксі? Виходячи з машини, дуже дивуюсь. Повітря тут настільки чисте, що навіть легеням легше дихати. А який тут сніг! Такий білий та чистий, ніколи раніше не бачила такого! Моя супутниця теж уражається, коли вилазить за мною. Довго нам милуватися ніколи, тому одразу рухаємось у бік «казкового будиночка». Нас зустрічає добродушна старенька, приятельку вона саджає за стіл, накритий бордовою тканиною, а мене просить залишитись у цій же кімнаті, але трохи далі.

— Що ти хочеш дізнатися, люба? — бере її за долоню.

— Я б хотіла запитати у Вас ось про цю людину, — з цими словами дівчина дістає фотографію кавалера і, тремтячими руками, простягає їй.

Господиня навіть не подивившись на знімок, розкладає карти поверх нього, і трохи помовчавши, оглядає розклад, а потім видає:

— Будете разом лише років п'ять, не більше. Не твій він, і ти не його, — потім, зітхнувши, цокає пальцем у якусь карту і знову продовжує. — Коли влітку птахи співатимуть почнуть, коли сонце рано вставатиме і пізно заходитиме, тоді й зустрінеш його. Не проґав його, тільки з ним щаслива будеш, з ним і весілля зіграєш, і життя до кінця доживеш.

— Ой! А як він виглядатиме? Ну, як я його впізнаю?

— Сама зрозумієш, все з ним у тебе буде не так, як з іншими. Більше нічого не скажу.

— Це все? — засмучено запитує моя коліжанка.

— Так. А ти? Тобі допомога не потрібна? — ворожка звертається до мене.

— Ну, у мене є, як би кілька питань, — вирішую скористатися нагодою, а раптом реально допоможе?

— Сідай за стіл, давай руку.

Коли вона торкається моєї долоні, мимоволі здригаюся і заплющую очі. Знову так само, трохи помовчавши, вона вимовляє:

— Хрещена ти, на ім'я Любов, правда?

— Не знаю, начебто не хрестили.

— Бабка твоя потай це зробила. Хрестик можеш у неї спитати, вона його досі зберігає.

— Я… не знала про це, а ви, звідки дізналися? — приголомшено витріщаюся на неї.

— Не взнала, а бачу це. І твою проблему теж бачу.

— Тоді, може, ви підкажете, що робити?

— Не забивай голову собі цим. Весілля не буде, він не встигне на тобі одружитися, тому можеш навіть не думати про це, — каже, а потім перетасовує карти. — Зовсім скоро тобі буде ще важче, тримайся і будь готова. Для тебе настануть важкі часи.

— А там оптимістичніше нічого немає? — розчаровано зітхаю.

— Молода людина, з якою сім'ю створиш, зовсім поряд. Він близько, ви навіть вже знайомі.

— А докладніше можна? — старенька кидає на мене не зовсім добрий погляд і я відразу роблю жалісливе обличчя, — ну, якщо вже у мене все так погано буде, я хочу знати щось із веселішого та оптимістичнішого.

— Ти сама чудово знаєш, хто це. Відчула його з першого погляду, коли ви познайомилися.

— Ем… я не розумію, про що мова?

— Знаєш, знаєш. Все, більше не говоритиму. Ти й так багато дізналася. Вам час йти, — незадоволено бурчить господиня, вказуючи рукою на скриньку, в яку потрібно покласти оплату.

Опускаємо з Галею туди купюри та, взявшись за руки, виходимо з будиночка. Сідаємо в таксі і їдемо у зворотний бік.

— Ліз, звідки вона взяла, що якийсь типу хлопець моєї мрії, — вона згинає і розгинає пальці, показуючи «лапки», — влітку зустріне мене, і з чого це дебільне припущення, що Артур не мій, а я не для нього?

— Звідки я знаю? Я навіть не в курсі була про те, що мене потай від батьків хрестила бабуся. І, що я Люба взагалі. Не врубаюся, як вона дізналася, що маю інше ім'я? Тим більше мене ще якісь життєві труднощі чекають…

— Точно! Ми поїдемо до твоєї бабці! І запитаємо її, чи справді вона хрестила тебе, і яке ім'я тобі дали при хрещенні.

— У принципі… це єдиний варіант перевірити все. Ти зі мною поїдеш до неї?

— Тепер це мій обов'язок, — усміхається подруга.

Мене все не відпускає те, як ворожка мене назвала. Любонька… так кричав уві сні Герман. Він називав мене Любою… Що за чортівня? Це напевно, у мене мозок набік з'їхав і всі думки в голові конкретно переплуталися від новоявленого нареченого та майбутнього весілля. Приїхавши додому, одразу лягаю спати. Втомилася дуже від цієї поїздки, ще й захитало в таксі, все ж таки довгі поїздки не для мене.