5

Розділ 5.

Прокидаюся не у своєму ліжку і не зрозумію, як я тут опинилася. Озираючись на всі боки, здогадуюся, що я вдома у подруги. І одразу ж починаю згадувати події вчорашнього вечора.

          Ось я йду від Германа… потім у когось по дорозі відбираю келих із шампанським, дорогою випиваю і підходжу до того збоченця, який уже отримав тумаків від мого нового знайомого. Б'ю гада підбором у пах! Потім виливаю залишки шампанського в келиху йому в обличчя, нахиляюся до скорченого від болю хлопця… і з єхидною усмішкою говорю йому прямо в обличчя:

— Ну, що, погань!? Хто з ким розважився?

          Тут у кімнату входить господиня, вона напрочуд бадьора і свіжа. На її вигляд не скажеш, що ми вчора були разом.

— Принеси водички, будь ласка… — благущим голосом прошу.

— Ну, ти ж розуміла, коли пила стільки, що тобі вранці буде погано?

— Галь… вмираю, рятуй…

— Ні, ну це ж треба було додуматися, напитися, потім ще й врізати, і так постраждалій людині!

— Мені він із самого початку не сподобався. Ти принесеш мені водички? А хоча ні! Краще тазик!...

— Я знала, як тобі буде… тазик біля дивана, а вода з пігулкою на тумбочці, — дбайливо вимовляє, копаючись у шафі.

— Дякую, ти найкраща…

Випиваю таблетку і знову вимикаюсь. Не знаю скільки я проспала, але прокидаюся від того, що мене хтось наполегливо трясе.

— Лізко! Давай вставай, ми на заняття запізнюємося!

— Які заняття? Сьогодні неділя, можна спати…

— Ти весь вихідний проспала, — долинає голос приятельки вже з ванної, — я вже втомилася відбиватися від дзвінків на твій телефон. Спочатку, звичайно, тебе втратили батьки, потім хахаль твій зателефонував…

— Який ще, до біса, хахаль?! — сонливість, як рукою знімає.

— Ну, цей… як його, Вадиме. Він, ну, дуже просив, щоб ти передзвонила йому.

Ось млинець! Що йому знову треба від мене? Ах, так, він мені напередодні заміж запропонував. Мабуть, уже готується до весілля. І спати вже перехотілося і в універ потрібно йти. Треба збиратися.

          Весь день не можу зосередитися на чомусь. Моя коліжанка взагалі просиділа тільки дві перші пари зі мною, на інші її забрали в лабораторію. У голові крутиться безліч питань: «Що робити з нареченим? Як скасувати весілля, якщо цей ідіот, все ж таки вирішить реально одружитися зі мною? І взагалі, як бути з усім цим?». Ще думаю про Геру, чому він ось так ні з того ні з сього, до ладу навіть не знаючи мене, пішов і набив пику моєму кривднику? На благородного лицаря не дуже й схожий… Не розумію, навіщо? Дивно все якось… все було ідеально та ось раз… ламається раптово. Мене бісить, що ця ситуація з Вадимом практично безвихідна. Якщо спробую кинути його до весілля, під час або після — цей придурок точно щось зробить із собою. Ну, гаразд, сподіватимемося, що все з часом, хоч якось вирішиться.

          Після закінчення занять квапливо біжу додому, вже уявляючи, який на мене там чекає скандал з батьками. Дорогою заскакую в магазин і купую піцу, у мене на похмілля завжди пропадає апетит, а це моя улюблена страва і єдине, що я можу змусити себе з'їсти в такому стані. Коли проходжу парком, бачу, як на гойдалці плаче маленька дівчинка. Біля неї навпочіпки сидить хлопець і відчайдушно намагається вмовити її заспокоїтися. Вже ближче підійшовши до них, впізнаю його. Це той самий Ілля, з яким ми класно тусили на дні народження, як виявилося, бойфренда Галі.

— Алісо, не плач. Хочеш ми на атракціони підемо чи до цирку? Хочеш?

— Я до мами хочу!

— Мені набридло вже пояснювати тобі, що вона поїхала у відрядження і приїде лише за два дні! Ну, зрозумій це… не знаю, як тільки з тобою мама справляється?

— Ой, як не гарно! Ти чому плачеш? Така хороша дівчинка, а братика не слухаєшся, — зупиняюся біля них і лізу рукою до кишені. — До речі, хочеш смачну цукерку?

Почувши голос, новий знайомий повертається у мій бік. Якось довго вдивляється мені в обличчя, потім різко встає і з криком: «Ліза, ти?!», підіймає мене і кружляє на місці.

— Впустиш ще! Постав мене на землю!

— Ти звідки тут з'явилася?

— Йшла з крамниці й почула чийсь плач. Це сестричка твоя?

— Так, — продовжуючи схлипувати, відповідає за нього малеча. — Ти мені цукерку обіцяла. А ще я хочу морозиво.

— Сонечко, не добре жебракувати! — смикає її Ілля. — Якщо пообіцяєш більше не вередувати, тоді підемо зараз у кафе і я куплю тобі твоє улюблене із солодким сиропом.

— А чи можна вона з нами піде? — просить вона.

— Вибач, але тебе запрошує вона, а не я, тож відмова не приймається. Пропоную випити по філіжанці кави, а дівчаткам ще й по порції морозива, — підморгує мені.