4.1

Розділ 4.1.

Ми з Іллею сперечаємось, хто більше з нас вип'є. Змагання виходить розкішним, особливо перший захід. Замовляємо по три стоси різних алкогольних напоїв: коньяк, текіла та горілка. Удвох випиваємо одночасно. Другий захід вдвічі більший: два лікери, два шампанські та на завершення два якісь різні коктейлі. Мені щастить тільки тому, що ми п'ємо чарками, а не склянками, в які зазвичай розливають те чи інше спиртне. Потім слідує ще третій і четвертий захід, там ми випиваємо по пляшці чогось одного. Загалом, про четвертий мені потім уже розповідала моя приятелька, яка приєдналася до натовпу роззяв на самому початку, як тільки ми почали спір. Після чергового заходу оголошуємо нічию та йдемо співати на сцену. Не пам'ятаю, що ми там співали, але втомившись я плетуся до бару за коктейлем одна. До мене хтось підсідає на сусідній стілець.

— Ну, що, шльондра, я теж хочу повеселитися…

Якась п'янота ні з того ні з сього мене ображає?

— Гей, легше, я все-таки дівчина.

Цей придурок, нарешті, нахабніє і, боляче схопивши мене за руку, тягне до сходів, що ведуть на другий поверх. Як можу, намагаюся його від себе відпихнути, але літри випитого алкоголю навіть не дають нормально вдарити. Мій кулак вкотре потрапляє у повітря. На погрози та вмовляння він не ведеться взагалі.

— Сука, припини, інакше все пройде набагато гірше.

— Відвали, з чого ти взяв, що я повія!?

— А хіба ні? Ну, значить буде ще веселіше, — мерзотник посміхається, мабуть, уявляючи, що зі мною зробить, — скільки тобі потрібно грошей?

— Ти зовсім з глузду з'їхав?! — відштовхую його від себе з усієї сили.

Але не тут було, він вирішує не церемонитися зі мною і заліплює мені ляпас. В очах з'являються іскри, а щоку щипає з кошмарною силою, і ще я не помічаю, як при ударі падаю. Мій мозок нічого не встигає зробити й цей виродок хапає мене за волосся і тягне якимсь коридором. Не можу вже щось говорити або кричати, просто тримаю волосся трохи нижче його руки, щоб не втратити його. Тут теж гості, але жодна тварюка не дивиться на нас. Кричати, взагалі, марно — музика гуркоче на весь будинок… Він протягує мене через весь коридор і повертає праворуч. Намагаюся чіплятися за килими, надії вже практично не залишається. Потім він грубо підіймає мене однією рукою за передпліччя і вштовхує в одну з відкритих кімнат. Помічаю величезне ліжко, в якому цілком може вміститися купа народу. Гвалтівник починає насуватися на мене, наче величезна скеля, від чого відступаю назад. Незабаром мої ноги ззаду впираються у щось, а він, помітивши моє замішання, штовхає. Падаю на м'який матрац ліжка. Він починає роздягатися. Побачивши поблизу столик зі свічником, готуюся до маленької вистави. Встаю прямо перед ним і заглядаю в очі, а сама намагаюся вгамувати тремтіння в руках, розстібаючи йому ремінь на джинсах.

— Мені подобається, що ти прийняла все це як належне.

— Я просто була ідіоткою, тому що не зрозуміла, який ти насправді, — з цими словами розвертаю його і так само штовхаю на ліжко, намагаючись якомога ближче стати до столика зі свічником.

І ось коли він трохи відволікається на мої груди, різко хапаю свічник і б'ю його по голові. Він із глухим стогіном береться за вдарене місце, звідки вже важкими краплями стікає кров. Не довго думаючи, кидаю на підлогу зброю і вибігаю геть із кімнати. У коридорі врізаюсь у когось, причому до болю знайомого, але чомусь не можу зрозуміти, хто це. Благаючи про допомогу, зі сльозами падаю йому на груди.

— Красуня, що трапилося? Чому так сильно плачеш?

— Допоможіть… будь ласка… — не можу контролювати свій нервовий зрив, тому вимовляю не такі зв'язкові фрази.

— Добре, а, як тебе звуть?

— Ліза.

— А мене Герман.

Тепер до мене доходить, звідки він мені знайомий. Це той самий хлопець із гарними очима, якого я бачила на ковзанці. Він відводить мене на перший поверх. Моя коліжанка та її бойфренд, природно не помітили мого зникнення, а ось Ілля побачивши, тут же підлітає до мене, але я відмахуюсь, говорю, що все гаразд. Мій супутник веде мене спочатку до бару, де бере пляшку мартіні, а потім за стіл. Наливає мені та собі по келиху, пильно заглядає у вічі й каже:

— Випий для хоробрості та розповідай, що трапилося. Я бачив ти сьогодні веселилася чудово, тож сумувати в тебе залишалося мало причин.

— Нічого я не розповідатиму. Я тебе не знаю, і ти мене теж. Тож із вдячністю випиваю келих і звалюю з цього будинку!

— Тебе хтось образив? Я не відпущу тебе, доки не розповіси.

— Зґвалтувати мене хотів один чувак із вашої тусовки!

Він завмирає і мовчки, дивиться мені у вічі, потім повільно стискає кулаки. Хм… дивна реакція у нього на проблеми мало знайомої дівчини.

— Як він виглядає? Ім'я знаєш?

— Ні. Він такий… великий, в адідасівській футболці… — і тут не знаю чому, повертаюся у бік сходів і бачу цього виродка, який як ні в чому не бувало спускається сходами.

Не озброєним поглядом видно, що він когось шукає серед натовпу. Тут навіть до ворожки не ходи — шукає мене.

— Он він! — вказую на нього.

— Сиди тут і, будь ласка, не здумай, кудись загубитися.

З цими словами зривається з місця і йде через натовп прямо до цього мерзотника. Вони про щось говорять, потім мій захисник врізає своєму опоненту прямо в ніс. Той у нокауті падає. Гера нахиляється і щось повідомляє йому на вухо, його противник старанно киває, показуючи, що все зрозумів.

— А ти завжди заступаєшся за незнайомих? — питаю, коли красень повертається до мене.

— Чому незнайомих? Сьогодні ми зустрічалися з тобою двічі: перший на ковзанці, а другий — коли ти врізалася в мене на повороті коридору, — підморгує мені, — і зауваж, обидва рази ти падала, а я тобі допомагав.

— Це тонкий натяк на те, щоб я подякувала? Ну, тоді дякую.

— Нема за що. Що ти робиш тепер завтра ввечері?

— Ти не повіриш, готуюся до свого весілля…