4

Розділ 4.

Будинок, у якому святкують, важко не впізнати: весь у гірляндах, з вікон гуркотить музика, що здається, вуха зараз оглухнуть, купа припаркованих машин у дворі. Моя супутниця комусь дзвонить, і за кілька хвилин нам відчиняє двері хлопець. Вона одразу кидається до нього і висне на шиї. Він не змушує на себе довго чекати й цілує її зовсім не безневинно.

— Дівчина, а ви чого стоїте, мерзнете? — запитує мене один із гостей, на вигляд йому років дев'ятнадцять.

— Я це… не знаю тут нікого, — ну ось, що я мала відповісти?!

— Дуже змістовна відповідь, ну все одно проходьте, не чекайте на цих голубчиків, вони ще невідомо, коли закінчать, — з цими словами він жестом, що запрошує, показує, куди йти.

Надворі, щоправда, холодно, тому не змушую себе довго чекати. Всюди блимають вогні та лампочки. Тут навіть в одній із кімнат організували танцмайданчик, попередньо винісши зайві меблі. В іншій теж пара дзеркальних куль на стелі та купа їжі на столах. Будинок двоповерховий та весь перший поверх ось так пристосований під день народження. Це все мені розповів мій тутешній гід.

— Ось там, — вказує на двері, — ти можеш залишити куртку, а там у залі барна стійка, в якій нескінченний запас спиртного.

— Вибач, я напевно, сьогодні не питиму, взагалі, — відмовляюся поки немає подруги, згадуючи, як вона пригрозила мені стрип-клубом, якщо не веселитимуся на всю котушку.

— Ну, вже ні! — посміхається на мою репліку. — Галка попросила відволікти тебе, тому що тобі це зараз, дійсно, потрібно.

— Вона попросила?

— Не напружуйся, я просто трохи вип'ю з тобою і все. А далі буде видно, — підморгує мені. Одні збоченці навколо! — До речі, мене звуть Ілля.

— Ну добре. Якщо я прийшла розважатися, постарайся мене витримати, ок?

— Ми неодмінно потоваришуємо з тобою! — виставляє мені долоню і я, не замислюючись, ударяю по ній.

— Ого… бачу, ви вже знайшли спільну мову? — до мене підлітає осяяна щастям приятелька.

Вона прийшла не одна, а з тим хлопцем, який уже тримає її за талію однією рукою.

— Ліза, познайомся, це Артур. Це в нього тут свято, а точніше днюха.

Простягаю йому долоню, посміхаючись у передчутті того, чиїм коштом я сьогодні відтягнуся. Він подає мені вільну руку і ми обмінюємося рукостисканням.

— Ну, тоді дівчатка для старту підуть випити за здоров'я іменинника, а ви погуляйте, — посміхається їм моя коліжанка, — встигнемо ще набриднути одне одному.

Артур йде приймати чергові привітання від друзів, які знову прибули, а мій кавалер, взагалі, як крізь землю провалився. Спочатку ми з Галею беремо однакові коктейлі. Але вони виявляються надто слабкими й в голову мені не вдаряє зовсім. Тоді наважуюсь на стопку текіли, а вона продовжує потягувати з трубочки той самий коктейль.

— Все! Потрібно розслабитися, — заявляю і тягну її за рукав, — підемо танцювати!

Ми, як завжди, розбрідаємося. Танцюємо по різні кінці танцмайданчика. Музика обволікає і я втрачаю відлік часу, немов попелюшка на балу, тільки вона не пила текілу з подругами. На якомусь медляку до мене приєднується мій залицяльник-загуба, як стала я його називати.

— Дівчина моєї мрії, дозвольте запросити Вас на цей танець! — якомога пафосніше вимовляє, але все одно прискає від сміху між фразами.

— О, шляхетний лицар, я приймаю вашу пропозицію, — або, як там вони мали відповідати?

Повільний танець виявляється не зовсім повільним, а міксом під танго. Але ми ще не встигли напитися до несвідомості і намагаємося танцювати, як у фільмах: я обіймаю його однією ногою і зображуючи пристрасть сповзаю вниз. Але весь цей час ми просто сміємося до упаду одне з одного. Коли закінчується музика, обіймаючись і продовжуючи сміятися, прямуємо до бару.

Шановні читачи, щоб не пропустити оновлення, підписуйтесь на автора, тицяйте сердечка і звісно чекаю на коментарі. Ваша підтримка дуже важлива для мене! Приємного читання)).