3

Розділ 3.

Після інциденту з Вадимом на мосту, я в шоковому стані прощаюсь із ним і збігаю від нього додому. Він продовжує телефонувати, але я відповідаю лише один раз і кажу, що майбутній нареченій бачитися з нареченим до весілля не належить. Звичайно, він клює на цю нісенітницю і дає мені спокій. Тільки мені здається, що спокій перерветься ближче до одинадцятої ночі. Це точно! Додому я все-таки не йду, а дзвоню приятельці та домовляюся зустрітися з нею в кафе, яке знаходиться неподалік мого будинку. Нерви на межі, і не дочекавшись її, випиваю пару склянок алкогольного коктейлю. Коли вона приходить, я вже досягаю потрібної кондиції для того, щоб поплакатися їй у «жилетку». Вислухавши все моє ниття, яке з'являється, як тільки з горя починаю випивати, вона намагається вигадати плани мого порятунку і при цьому, не забуваючи мене наздоганяти з алкоголем. Чим більше стає порожніх склянок з-під коктейлю на столі, тим дурніші її плани, і гірший мій настрій.

— Галка, я не знаю, що мені, робити?! — вкотре вже в п'яному стані питаю її.

— Заспокойся, ми щось придумаємо. Цей придурок просто зморозив дурість, все скоро стане на свої місця.

— Він не передумає! Ти це розумієш? А мені простіше повіситись, ніж вийти за нього! Мені поряд з ним погано вже стає…

— У мене є невелика ідея… — трохи помовчавши, вона видає цю саму ідею. — У мого знайомого сьогодні день народження. Ти, — тикає пальцем у мій бік.

— Я, — вказую на себе.

— Припиняєш пити та ми йдемо до мене за подарунком, а потім валимо до нього на вечірку. Тільки до ладу приведи себе, я тебе заревану нікуди не візьму…

— Ти жартуєш, чи що? Яка днюха? У мене настрою немає взагалі, треба щось вирішувати з цим новоявленим нареченим… — не встигаю домовити, як моя співрозмовниця мене перебиває.

— Відмов я не приймаю. Лізко, тобі терміново треба розвіятися, там зможеш пити скільки влізе, танцювати скільки хочеш. І тільки спробуй заревіти чи спитати у мене: «що робити»? Я тебе за це в стрип-клуб потягну, — не утримується від шпильки в мій бік.

Стриптиз приємний і гарний тільки тоді, коли його танцюють особисто для тебе, а не для цілого стада жінок бальзаківського віку, які, як голодні собаки нападають на стриптизера і намагаються або доторкнутися, або стягнути нарешті з нього труси.

— Ось що мені залишається ще робити, крім як не йти з тобою?

Коліжанка розуміє, що перемога залишається за нею і, розплатившись за нас двох, квапливо тягне мене на вихід. Свіже повітря злегка протвережує, зате таксі, в якому ми їдемо, заколисує мене не по-дитячому. Ледве стримуючи блювотні позиви, бігом забігаю в її квартиру і, не скидаючи взуття, мчу у ванну. Легше стає тільки після того, як з мене виходить вся погань, яку я влила в себе напередодні у кафе. Галя всю квартиру перериває у пошуках того самого подарунка, про який мені розповідала, але чомусь довго не може його знайти. Вирішую, якщо вже там відриватимемося, то треба трохи постаратися над собою. По-швиденькому приводжу себе в порядок і роблю вечірній макіяж. Подарунок вона все ж таки знаходить. Це виявився шарф у чорно-білу шотландку. Пояснює вона цей вибір тим, що його шарф зіпсувала і зараз вирішила відкупитися.

          Одягаємось ми, як личить — зверху трохи відкрито, внизу закрито, але в обліпку. У мене темне волосся і карі очі, одягаю щось, що підходить до цього. Вибір зупиняю на чорній блузці з глибоким декольте, і яскраво синіх джинсах. Господиня квартири схоже давно вже приготувала одяг на цей випадок, і переодягається раніше за мене у вибілені майже до біла джинси й в темно-синю, як сапфір шовкову кофтинку, яка зав'язується ззаду на шиї. За час наших зборів давно встигаю протверезіти, і поводжуся вже цілком адекватно. У той район, де проходить вечірка з приводу дня народження, ми потрапляємо приблизно через годину, бо застряємо в пробці.