2

Розділ 2.

До ковзанки дістаюся приблизно за хвилин двадцять. Це місце популярне серед молоді різного віку. Воно є просто величезних розмірів стадіоном, який на зиму заливають для ковзанки. Ковзани видають практично нові, всі лавки дерев'яні, лід якісний. Тут справді процвітає рай для любителів вітру та льоду. Мій хахаль зустрічає біля входу, можливо, не хотів втратити серед натовпу моє обличчя.

— Лізонька, киця, я по тобі так нудьгував!

— Привіт, — незадоволено відгукуюсь. — Якщо я запізнилася, підемо тоді швидше за ковзанами та відразу ж на лід.

Хочу якнайшвидше відв'язатися від нього. Мені вже почали набридати його солодкі вирази та слова типу «киця», «сонечко», «Лізонька» та інше. Безперечно! Все, з мене вистачить! Я проводжу останній день, так би мовити, за його «рахунок» і звалюю від нього! Він мені набрид!

— Як скажеш, мила, — нахиляється, щоб поцілувати, але я абияк примудряюся ухилитися і тягну його за руку до стійки, де видають напрокат ковзани.

Отримавши свою пару, сідаю на лаву, щоб перевзутися. Швидко розправившись зі шнурками, схоплююся і лечу на всіх парах до виходу на стадіон. Погода на вулиці ні холодна, ні тепла, а саме для таких вибагливих людей, як я. Спочатку акуратно роблю кілька кроків на льоду, щоб розкотити ковзани й самій звикнути. А вже за хвилину розсікаю з усієї сили по ковзанці. Місця достатньо, тому щоб об'їхати все, витрачаю чимало часу. Ковзани — моє найулюбленіше хобі, саме тому не відмовилася від запрошення Вадима.

          Я боюся висоти, всіх плазунів, і здається, єдине чого я не боюся — це швидкість. Ковзани дають не надто високий підйом, зате швидкість, що найбільш захоплює. А вона для мене є свободою. Я, ніби пливу з цією швидкістю по воді, тільки вона ідеально гладка і заморожена. Забувшись у своїх думках та мріях, потрапляю у невелику лунку у льоду. Вони зазвичай залишаються від хокеїстів, які люблять викручувати різні віражі, тим самим псуючи лід. Для того, щоб крутитися на місці, спортсмени вбивають у нього одним ударом переда леза черевика, а другою ногою, як би кермують і від такого повороту на місці виходить невелика вада на ідеальному рівному льоду — тупа, нікому не потрібна дірка.

          Лечу недалеко, але падаю досить боляче. Весь удар припадає переважно на коліна, тому що руки не встигаю виставити на захист. До мене зненацька хтось під'їжджає. Мабуть, цей хтось був поряд і помітив, як я вдало приземлилася.

— Дівчина, ви обережніше, а то на такій швидкості можна і шию зламати, — застерігає мене м'який чоловічий голос.

Дивлюся спочатку на його ковзани. Твою матір! Він стоїть на хокейних! Це через таких ось придурків нормальні люди падають і страждають… Все ж таки збираюся з силами та спрямовую свій погляд на людину, яка мені співчуває. Переді мною дуже привабливий хлопець не старше двадцяти років, з неймовірно темними карими очима та міцною спортивною фігурою. Практично, як і всі інші, він одягнений у чорну зимову куртку і такого ж кольору шапку, але з загадковими очима виглядає шикарно. Ось він! Мій шанс.

          І тільки починаю збирати волю і свою чарівність у кулак, щоб представитися йому і пококетувати, як тут під'їжджає якась, вибачаюсь за вираз… шльондра і нахабно так обіймає мій об'єкт полювання! Усередині мене просто вирує обурення. Як завжди, такі класні хлопці дістаються якимось розмальованим дурепам...

— Гера, щось трапилося? — цікавиться ця блондинка.

Ось точна копія Барбі! Вся така в рожевому, очі нафарбовані до краю, без шапочки, довге волосся з попелястим відтінком спадає з одного плеча до пояса… просто реальна лялька!

— Богдана, наш час закінчується, пора вже повертатися, — відповідає він, продовжуючи дивитися на мене не моргаючи, а потім, перемістивши погляд на свою супутницю, додає, — до дверей їдь без мене, я наздожену тебе, люба.

— Ну, котику… — ниє Барбі.

Можливо через те, що мої думки та очі зайняті цією парочкою, а може й зовсім з іншої причини, не помічаю, як під'їжджає Вадим і одразу обіймає мене.

— Сонечко, ти сильно забилася? Я бачив, як ти впала. Десь болить? Ну, не мовчи! — накидається на мене з розпитуваннями.

— Не мовчу я! Ти просто слово вставити не даєш! — так само, не відриваючи погляду від нового знайомого, відповідаю. — Зі мною все гаразд.