ЧАСТИНА 15 1969,1972 Тонкий лід

ЧАСТИНА 15

1969,1972

Тонкий лід

Провели Гната до війська «так як має бути». Олесь нічого не говорив, Калина плакала, знала що совітська армія до людей, як до бидла ставилась.

А Гнат був щупленький хлопець, але здоровий, і тому поїхав на три довгі роки в Мурманськ служити моряком на підводний човен.

Зустрічали Гната з війська знову половиною села - «як має бути». А Олесю давались взнаки довгі роки заслання, старі бойові рани, часто хворував, вже майже і не ходив, більше лежав та спав. І Калина не молоділа з роками, але трималась, та й робота в школі з дітьми давала сил.

• Ну що, сину, будеш робив тепер?
• Тато, я добре в моторах знаюсь, піду на права вивчусь і шофером буду.
• То слушна думка, Гнате.

Гнат так і зробив. Після армії в училище зарахували одразу, і за два роки Гнат вже їздив на Газоні за комбайном полями. Але манили «великі» гроші. Тут і Стефанія приглянулась, треба б і на весілля трохи підзбирати. Аж написав якось співслуживець з Кемерова, Івасюта – «а поєхалі, Ігнат, пошоферим на БАМ, нємножко баблішка подшаманім».

За рік Гнат приїхав, в такому теплому сибірському кожусі, шапці і з радіо «Ленінград», грошенят трішки привіз. Тут і весілля зі Стефою відгуляли. Весело, так як і має бути. Олесь навіть чарчину перехилив, посидів за столом зовсім недовго і Калина його одвела до покою,

• Стефаніє, - Гнат притулившись губами до вушка коханої, тихенько шепотів. А треба мені знов їхати за «длінним» рублем. А що, як ти завагітнієш? Коляску треба купити….
• А я вже Гнатику…
• Та де?
• Так, але не їдь, прошу тебе, не їдь. Погані в мене передчуття. Не їдь.
• От ти стала Крук і каркаєш. Не накаркай мені.

Гнат знову вирушив в далеку дорогу. Далеку, потягом до Москви, літаком на другий кінець Сибіру. КРАЗ так і чекав на свого шофера в Тинді на стоянці автогосподарства. І потягнулись довгі дні роботи під веселе бурчання двигуна. Гната гріли думки про кохану і про дім:

• Скоро Стефа має вродити, то остання ходка і все».

Колона потужних вантажівок довгою вервицею їхала льодом замерзлої річки. А як ще? Єдина рівна дорога взимку. А влітку дороги не було взагалі ніякої. Довга дорога. Зате «довгий рубль». Перед обідом всі стали. Гнат підійшов вперед і поцікавився, чого стоїм?

• Ігнат, вєсна в етом году что-то ранняя очень. Страшно, там впєрєді проталіни. Та ну іх. Ми нє поєдєм дальше.
• А чого? Тут лід метр товщиною, або півметра. Я проїду! План треба робити!
• Ігнат, плюнь, нє єдь. – Івасюта відчував недобре, боявся за Гната.
• Та й ну! Я їду і все. Ніц ми не буде!

Гнат заліз до кабіни, похукав на руки і рушив. Тріск льоду він почув запізно. Пізно вискочити. КРАЗ пірнув під лід і миттю багатотонна машина гружена піском була вже в темноті під водою. Гнат тримався керма і розумів – то все, то вже – все.

Немезидо, ти знову зіграла у свою недобру гру?

Стефанію болів живіт, дитинка неспокійно рухалась. Таке відчуття, ніби скоро вже.

• Калино Іванівно, щось Лесик копається сильно.
• Лесик? Чого то це Лесик?
• Та то Гнат хотів, щоб якщо хлопчик буде, то як батько – Олесь. А Олесь Остапович сказав – ні. Нема в тому імені щастя. От “о” і забрали. Вийшов Лесь, Лесик Крук.
• А звідки знаєш, що то хлопчик?
• Та як? Гнат хотів хлопця і я хочу. Значить мусе бути Лесь Гнатович. І все! Ой, щось боляче копається.
• Зара, Стефо, покличу сусіда, і поїдем в Жовкву в роддом.
• Не поїдем. Тамтого тижня Фіцель Ксеню хтіли там везти, а там ремонт.
• Ну то й що? То до Львова. На Щорса в роддом поїдем. Там тепер нова завідуюча – Таміла Олександрівна.* От така жіночка! В неї вродиш Лесика. Де твої речі?

Доїхали швидко. З машини Стефанію поклали одразу на ноші і повезли в зал.

*«Асистент Ангела» Ю.Грицишин (Кірнос) 2018

Олесь лежав на ліжку, дивився у вікно на повний місяць. Думка – «для чого то все»? Не йшла з голови. Олесь помер тихо, спокійно.

Коли душа Олеся пірнула у безкінечність, коли Гнат вдихнув холодну воду річки, коли вперше світ почув крик Лесика, коли зійшлись докупи всі ниточки в мереживі та грі Немезиди. Чи ще не всі?