ЧАСТИНА 8 1942 «Schutzmannschaft» *

ЧАСТИНА 8

1942

«Schutzmannschaft» *

Млинар Остап, хороший, на загал, простий «роботяга», він молов зерно людям, брав зовсім недорого, його поважали всі. За цю «повагу» він в результаті, за рішенням долі і заплатив.

Прогуділи літаки 1941–го дорогою на схід рік тому і все. Село було в стороні від шляху. Кілька днів було чути вибухи, далі тихо. Потім хтось приїхав зі Львова, хтось навпаки - кудись подався. Але більше було тих, хто приїхав. Втік, як йому гадалось, від війни. Від мороку та жаху. Від мороку та жаху втекти не можна.

Довидову кнайпу, вибивши двері і вікна за одно, закрили того ж дня, коли селом пронеслась німецька армія. 1941 рік був роком тривожного очікування.

Одного літнього і спекотного дня 42-го в селі з’явились гарно вбрані німецькі офіцери на гарному німецькому авто і група підтримки на вантажній машині - вгодовані здоровані з автоматами. В центрі села на «Майдані» було встановлено дерев’яний настил, два столи. То приїхав німецький військовий говорити з народом. За годину все село вже було тут. Послухати що скаже нова влада. На столі грав патефон браві військові марші, дітям роздали чудові льодяники і оберштурмбанфюрер почав говорити. Говорив багато, німецькою, голосно і навіжено, періодично скидаючи руку з криком «хайль Гітлер»!

Зі всіх присутніх слухачів двоє виділялись особливо. Два молодики з трохи опухлими від пиятики пиками після кожного «хайль Гітлер» разом з цілою командою охорони рвучко піднімали руку і теж щосили волали: «хайль Гітлер»! Така поведінка, само собою, не залишилась без уваги. Німець помітив. Перекладав щупленький німецький офіцер в окулярах, але що цікаво, він говорив набагато менше слів, ніж його начальник. Перекладав на польську, додавав декілька українських слів, але більше було лайки. Багато з місцевих знали німецьку, можна було і не перекладати, але напевно порядок вимагав сказати все. Про «новий порядок», про кінець «червоної зарази», про нове і гарне життя. Про роботу на «Великий і благословенний Рейх»...

*«Шуцманшафт» – поліцейський (1941-1944).

Чи так має бути у всі часи? Напевно, що ні, але так воно є.

Місцевого голову колгоспу і, звісно ж, комуніста Шелєстова розстріляли привселюдно відразу. Те, що він одноногий ветеран громадянської війни, німців навіть розвеселило.

Старостою села призначили Остапа. Млинар мав повагу від людей, німці мали повагу до поваги. Написали документ, видали гербову печатку. Розповіли про обов’язки. Вже, будучи вдома у Остапа, похвалили дім, млин, чистоту і «порядок».

Звеліли вести точний облік зерна і муки, давати щомісячний звіт в комендатуру у Жовкві, раз на три місяці звіт у комендатуру у Львові чи як вони казали – Лємберзі. Призначили повинність, тобто скільки Остап має постачати новій владі борошна. Наприкінці, що здивувало нового старосту села, видали таки не маленьку суму рейхсмарок під розписку, на оперативні витрати, сказали комплімент «фрау Ірі», випили привезеного шнапсу і поїхали.

Два місцеві активні крикуни так і лишились посеред майдану у центрі села, де їм наказали чекати.

• Сісти в машину! - скомандував перекладач.

Головний німець сказав:

• Ви, два доброчесні громадянини, зараз я вас одвезу в канцелярію у Лємберг.

Шульц, оберштурмбанфюрер, обернувся назад і суворо запитав в помічника:

• Унтершарфюрер Шульц, якого дідька в цім селі нема наших людей? Давай швидко везем цих двох панів в комендатуру у Лємберг, там їх запишуть у поліцію, коротке навчання, тиждень казарми, форма і зброя! І тут буде кому слідкувати за порядком!
• Яволь, Герр оберштурмбанфюрер!

Остап сидів похмуро за столом і думав. То добре? Чи то зле? Добре, бо не так як при комуні. Зле, бо два місцеві «лайдаки» призначили «шауцманшафтами», місцевою поліцією. Веліли зробити перепис всіх людей, а жидів на окрему картку.

З однієї сторони – культурні, чисто вбрані в гарній формі, пахнуть одеколоном, на відміну від засмальцьованих червоноармійців, які шмаркались до підлоги і пику витирали рукавом.

«Ну та як буде, то вже так і буде. Мо буде ліпше, як при тій нензі безбожній? Ну хіба нє»?

У казармі було спекотно, ще триста новозарезервованих або «запрошених» майбутніх шуцманшафтів, поліцейських. Вбивць. Після вечері лежали всі змучено на лежаках. Відрижка і голосний пук. Новоспечені охоронці порядку тихо теревенили про різне.

• Орку, а ми сі записали до поліції! Чуєш ми, гаде?
• Сам ти гаде . Я ту сі не просив.
• Але ж ти подивись, який тутка й во пурядок! Як файно годуют, яка форма ладна! Ну чисто як войскова. Шо ту написано на рукаві? Я не годен то прочитати.
• «Treu, Tapfer, Gehorsam». Вірний, хоробрий, слухняний. А ти, Місьо, дурний.
• Ая, ая, Орку. Ми тепер в селі поважні фест! Нас тепер всі заповажают. Жаль, шинок Довида німці розфайдолили. Де доброї гурівки випити?
• Шо, мало самогони варят в кожній хаті? А в шинку у Довида ше сі наливочка файнуня лишиласі.
• Ну так, ну так. Тепер попробуєм ту наливочку, попробуєм…