ЧАСТИНА 6 1939 Кондитер

ЧАСТИНА 6

1939

Кондитер

Зовсім поряд, не так вже і далеко, блискавично зорганізувався німецький порядок. Поділ Європи відбувався. Влада звертала свою звірячу увагу на простих людей. Мало, але з кожним днем все більше і більше. Тут так само блискавично запанувала «Червона армія». Чия звіряча і кривава пика була страшнішою? «Коричнева» чи «Червона»?

Довид стояв за лядою, яка прикривала вхід за шинквас в його шинку. Думки були темні як ніч. «Може правда треба звідси тікати-їхати як Герш? Мо я даремно тут сиджу і тим «шлімазлам, лайдакам» догоджаю? Нашо мені той злотий ще єдин?».

Два «лайдаки» сиділи за широким, грубо збитим дерев’яним столом. Вони сиділи вже давно, випили вже багато. Їм було весело. Хотілось співати, дарма що піст, в душі співали чи підвивали чорти. Хитало добре, і один дурним хриплим голосом заволав:

• Ой Марисю, ходи сюда.
  Побавимся, моя люба.
  Як не підеш ти, Марисю,
  То піде Ганнуся.
  Як не піде і Ганнуся,
  То я обійдуся!

Голосний регіт обірвав веселий спів. Але гикавка напала на одного з посіпак.

Двері в шинку відчинились. Довид змінився обличчям, «посвітлішав» - зайшла Міріам. Марунька, як її звали всі сусіди. Дивно, вона ж не йшла ніколи у шинок з цієї сторони хати? Що таке? Серце Довида тривожно «тіпнулось», а пияки, побачивши молоденьку єврейку, одразу ж оживились та підібрались. Один з них навіть сковтнув слину, ніби кіт перед мискою зі сметаною. Настрій в Довида тут же «впав».

• Доню, що сталось?
• Татко, Хайм захворів. Мама послали мене до знахарки аби якоїсь трави принести. Знахарка знає якої. Казали мамо взяти в тебе пару ґрошів.

Пара ґрошів. Пара ґрошів. Що то таке, коли синочок заслаб? Довид простягує Маруні монети і каже:

– На, доню, перекажи пані Пікульській мої щирі вітання.

Міріам швиденько йде, прикриває за собою двері, а пияки тут же починають волати п’яними голосами:

• Стоїт баба под вікном,
  Говорит до дівки:
  Давай, дівко, най пан …бут,
  Куплять нам горівки.

Голосно регочуть. Пияки переглянулись. Один заволав:

– Довиде! Чуєш ми чи нє?

Інший підхопив:

– Жиде, неси скоро, курвий сину, гурівку! Скоро!

Довид мовчки взяв велику пляшку з найдешевшим самогоном і поніс «лайдакам» до столу.

Чути в селі було лишень два постріли. От і весь супротив «Жечі посполітої» червоній армії. Їх було багато, як сарани, вони були злі, голодні і немиті. ЗУНР, УНР промайнули десь поряд за селом. Селяни працювали, їм було ніколи звертати увагу на постійні зміни влади. Треба годувати дітей.

Олесь сидів біля ставка з вудочкою. Та ні, риба сьогодні не цікавила. Міріам має прийти.

• Олесю, шалом, вітам тя! Ну от я. Такий кумедний маленький братик Адам, але плаче весь час. Треба мамі помочи, я ту до тебе ненадовго, Олесю.
• Вітам, Міріам. Що тут чувати у нас в селі? Комуна ту робит так, як ве Львові?
• А як ве Львові? Як тобі в тій кондитерській Хофлінгера*, де ті взяли до науки? Вже певно вмієш робити всілякі солодкі смаколики-тістечка, чукуляди, цукорки?
• Нема вже цукерні тої, і пекарню націоналізували. І ночами людей знаних десь вивозят, і нікт не знає де. Мислю же, комуняки їх мордуют. Всіх старих професорів з університету. Митців, поетів, художників - всіх. Ве Львові біда, Міріам, «Чорна біда».

Олесь, сумний, дістав з-за пазухи гарний пакуночок і дав Міріам:

• На, то моє останнє, що я зробив. Пригощайся, і Саві візьми, Адам певно ще не вгризе. Я не знаю, Міріам, що то буде. А скажи, ти би охрестилась якби м ті за жону покликав?
• Та як я, Олесю, від свого Бога відмовлюсь?

Мовчки посиділи. Подумали. Олесь кинув вудку і дивився на Міріам, вона дивилась на воду, наморщила брівки. Напружено думала.

• А Єзус був нашого роду. Та й всі 12 апостолів теж жиді. Я би охрестилась, Олесю. Я ті люблю. А ти покличеш, Олесю?
• А ти не видиш? Я ті вже покликав.

*Ян Хофлінгер та син Тадеуш Хофлінгери кін.ХIХ – поч. ХХ ст. відомі Львівські кондитери.