ЧАСТИНА 5 1936 Гост

ЧАСТИНА 5

1936

Гості

Довид любив приймати гостей удома. А Хана любила все, що любив Довид і так як любив Довид. То ж не шинок за гроші, то дім за любов, доброту і гостинність. Ватага голосно радісно шумлячи, зайшла через невеличкі сіни в світлу вітальню. Хана простягнула хлопцям дві великі паляниці і глечик з молоком, потім запросила сусідів заходити всередину до столу. Посеред кімнати стояв новий, гарний, круглий стіл.

• О то так стіл, який величенький, ов-ва!
• Пані Оксанцю, та то нормальний такий стіл для нас, такий, щоб всі тут могли разом зібратись, подякувати Богу за хліб, промовити слова і повечеряти. А може з часом той стіл стане замалий?

Хана зашарілась, зніяковіла. Подивилась на свій, поки що плаский, животик. Вона знала, що Міріам перша, Сава другий, скоро буде вже третя дитинка, потім четверта, потім як Бог їм з Довидом дасть, але що треба буде новий стіл, то точно.

• Шановна пані Саро, а де ваш Герш? Шиє чоботи? А треба

до нас. Зараз Дова з шинка прийде, і скажу му, би кликнув Герша, досить нині вже панянкам черевички ладні майструвати. Оксанцю, зара хлопці паляницю скоренько зрумигают, молочка від нашої кози Файки поп’ют і скажеш їм, щоб скоро бігли за татом. Що там пан Остап робить?

• Фіру ладнає. Йой, що він там ще робить? Теличка телятко таке ладне

принесла нині вночі. Трави даст худобі, курам всипле, качєтам, пацєтам даст та й прийде ту. Пані Хано, як то не спробувати ваші андрути? Так пахли на цілу вулицю. А пан Довид ще чогось виборового наліє. Ой, та вже Остап ту буде! Скоро, як вітер.

За півгодинки всі позбирались, вже стемніло. На столі стояла і світла дорога гасова лямпа, куплена Довидом у Львові торік. Така оказія не передбачала економії дорогого гасу і було світло. За годинку Оксанця зірвалась перевірити дітей. Хана пішла до Міріам, Сара своїх погледіти.

За столом лишились самі чоловіки. Було якось не так, як колись. Було невесело і тривожно.

Мовчали, потім Герш налив ще раз по повній і зі словами “дай Боже”, випили.

Остап розпочав першим:

• Довиде, а ти привіз з Лємберга свіженькі ґазети? Треба почитати, що там

в світі сі діє? Га?

• А ти мислиш, Герше, що там ті хтось правди повіст? Ані на ґрош правди

не напишут. Ні на ґрош.

• Але ж хоч папір, Довиде. Я ті віддам за папір, хоч за папір. Нездалий той,

новий їхній папір, і дупа від него чорна, тьфу, але вже який є.

Довид приніс цілу купу свіжої преси і кинув посеред столу. Зверху було «Діло», «Наш клич», «Вісті», «Новий час», «Наш прапор» і ще багато польських видань.

• Пансьтво, - почав Довид, - чи є тут хоч якась правда? То хіба папір до дупи. О, нє, от почитати про Пілсудського, вже скоро піде у кращий світ. То новина. Або про олімпіяду в Берліні!
• Так, так! То вельми інтересно! То мало бути в Барсельоні, але чомусь

вибрали Берлін.

• Герше, - Довид не втримався, - як то - чому Берлін? Німці то така освідчена

нація! Такий пурядок мают!

• Який такий пурядок? Ти вар’ят, Довиде?
• От подивіться, тут і фото є. Найбільше золотих медалей в кого? В німців. 33 золотих! Потім тілько вже гамериканці. - Довида було не спинити.
• Ну що ти, Дова? Чути від того німецького порядку геть нездало. Як

прийшов до влади в 33-тім той вар’ят, так те, про що він говорит, нє, не говорит, гавкає з трибуни про негрів, жидів і циган просто в голові сі не поміщає. Треба вже їхати геть звідсіля.

• А-я, Герш, а-я. Он глянь на те фото, видиш – чорний штири золота виграв. Як того атлета звали? Шось не пригадаю так зразу.
• Оуенс він пишеться. Оуенс.
• Не розумію, як то німці таке пропустили. Певно поважают американців. – Герш був розсудливим.
• Дова, тре в америку їхати, поки не пізно. Так тхне від того німецького порядку, шо я вже не годен то видіти. За тиждень до сестри в Амстердам, а звідтам в Гамерику. І чим скоріше – тим ліпше. Я вже майже все продав.
• Герше, шо я там буду робив в тій Гамериці? А моя кнайпа? Так файно гендель пішов.

Остап сидів мовчки, він вже був трохи п’яненький, напробувався дармових «Бельведерів», але щось зложити в голові до купи ще міг. Зібравшись з силами промовив:

• Панове, та той, хто вміє правильно взєти гурілку і правильно її продати, за рік в Гамериці буде магнатом! Купе файну хату! Купе файний самохуд, і буде його шофер возив. А він тіко буде доляри рахував, ладних кобіт за дупи щипав. Як в файнім кіні. Видів там в Лємберзі файне кіно, Довиде?
• Видів, Остапе, видів. Але мо німці не звар’юют цілком? Мо клепки в голові їм стане? Га?
• Дова, а якщо Бог їм розум відбере? Казжуть, Нью-Йорк таке велике місто, що кінця му не видко! Скільки я там ладних черевичків пошию! Ов-ва! Буду туфельки шив, як італійські майстри!