ЧАСТИНА 2 2001 Ескулап

ЧАСТИНА 2

2001

Ескулап

• Ходімо, пані Стефо, в ординаторську, там я вам розкажу за Лесика.

Маленький кумедний лікар дуже швидко ходив. Ну практично бігав. Складалось враження, що Чеслав Сигізмундович постійно кудись поспішає, не встигає, спізнюється. Авжеж, такий поважний доктор, в нього ніколи немає часу на всілякі дурні розмови. Його послуги точно найкращі, він знає про хвороби все. Його послуги точно коштують дорого, але...

• Ну що, пані Стефо, це не жарти, не якийсь там простий біполярний

розлад чи посттравматична стресова їрунда. Хм, хоча і таке я не виключаю. Хм…

Сердце в Стефи «зупинилось». Лікар говорив якісь незрозумілі слова. Лесик вже давно лежав на «Кульпаркові»*, йому кололи якісь ліки. Він став тихенький і спокійний. Навіть перестав повторювати “файна зупа”. Часами.

• Пані Стефо, всі аналізи, хоч як це не дивно, в нормі. Ми йому навіть МРТ

мозку зробили. Нічого, все в нормі. Ну те, що тут гострі прояви марення, сумнівів немає. Він активно марить про якусь «файну зупу», але марення! Він активно марить про якусь «файну зупу», я повторююсь, вибачте, але його мозок за всіма показниками спить. Це не є класичними проявами галюцинації. Ні! Так! Ну що, досить бідного хлопця наповнювати агресивними седативними засобами. Досить! Сон, спокійний сон, вітамінки, все буде добре. Амбулаторно полікуємось. Ну що¸ забираємо Лесика додому?

Стефа вийшла з ординаторської. Їй було шкода і жаль. Ну що ж таке? Як допомогти синочку? Жаль. Стефа не втрималась і голосно сама до себе сказала:

– Доктор - псих!

Парочка «адекватних» пацієнтів, тих, що відпускають погуляти коридорами, голосно зареготали.

Чеслав Сигізмундович був лікар з династійної родини. Тато хотів, щоби син був стоматологом, мама – фармацевтом, дідо – хірургом, бабця – гінекологом. Кожний в тій царині, де сам був вже «кимось» і це «щось» добре годувало. Але Чеслав був впертий, не шукав простої дороги. Малий зріст змушував боротись і робити все так, як він вважав правильним. Що таке Розум і у які він грає Ігри? Чеслав був упевнений – він ті ігри розуму розгадає. Абиж-то.

Психіатрія - то взагалі така наука, яка може небагато, але щось та й може. Як казав один герой хорошого фільму – «…а голова, прєдмєт тьомний і ісслєдованію нє подлєжит».Та й скільки всесвітньо відомих шизофреніків? Ісаак Ньютон, Ван Гог, Микола Гоголь, Фрідріх Ніцше, та й мало ще хто.

Лесь часом розхитується і повторює раз за разом прості, дурні і незрозумілі слова – «файна зупа, файна зупа». Ніхто - ні мама, ні доктор з психлікарні не змогли дізнатись, що то за зупа і чому вона файна? Хто ж то може знати? Файна і все. Лесь не пояснює. Не може пояснити.

Ворони празнують. Галдять, каркають і скачуть по гілках, дзьобають грушки.

*Психіатрична лікарня у Львові по вул. Кульпарківська,95.

Маруня посадила колись одну. Давно. Ще за Польщі. Марунька, чи Марися, а може Морія, Міріам або Марія. Марунька. Міріам точно.

Голосно гепає тверда як камінь грушка. Падає біля ноги Леся, взутої в старий кросівок.

В старих кросівках, знову на лавочці Лесь. Він знову, чи як завше, ні з ким не розмовляє. Він просто сидить. А Грушка Маруня у сусідньому дворі. Та ні, то певно бабця знає, чому грушка - Марунька. Бабця так називала грушку. І сльоза на оці в бабці. Лесь може сказати лише два слова: «Файна зупа». Він окрім цих двох слів нічого не говорить. Він взагалі більше нічого і ніде не говорить. Тут йому спокійно.

Вигляд у Леся поганий, він худий, блідий, погано підстрижений. Вираз обличчя – несповна розуму. З кутка рота - слина, Лесь постійно робить рухи тілом вперед-назад і повторює «Файна зупа», «Файна зупа», «Файна зупа». Але сьогодні він мовчить. Може сонечко? Може Матіола так пахне? Спокійний.

Немезида так забавляється? За що? Або за кого ти, Лесе, платиш?