ЧАСТИНА 1 2000 Падаю

ЧАСТИНА 1

2000

Падаю

• Мам, мамо, я нинька по гриби. В ліс піду, там мали після дощу файні піднятись. Чуєш, мам? Де ти є? А , певно до корови пішла.

Швиденько зібравшись, накинувши на плечі рюкзак для грибів, ну такий старий-старий, туристичний, Лесь вибіг з дому.

* Жиди – Галичина тривалий час перебувала у складі Королівства Польського (або Корони), з 1772 року — Монархії Габсбургів (з 1804 року Австрійської імперії, з 1867 — Австро-Угорської). Значною мірою через літературні норми польської (пол.Żyd) та німецької (нім. Jude) мов українці Галичини традиційно називали представників етносу словом «жиди» (це слово використовували, в тому числі, й самі прихильниками юдаїзму, хоча лише за переписом 1900 року тільки 5 % євреїв назвали рідною українську мову). Слово, як нейтральне та нормативне, зафіксоване у працях українських письменників-класиків — Івана Франка та Василя Стефаника.

• Лесю, я чую, чую. Ти поснідав? Йой, сину, поснідай файно! Скоро вже канікули сі скінчат, що ти там в тій свої колійовій бурсі будеш їв?

Залізнодорожнє училище на Левандівці* вважалось престижним. Ну залізниця – країна в країні. Лесю подобалось. І той безкінечно довгий коридор через все училище, і викладачі, і строгий як чорт, але смішний маленький директор. Особливо подобалось в самому кінці того безкінечного коридору, у величезній аудиторії – ангарі, де стояло 2 справжні тепловози. Точніше один дизельний, другий електро. Такий неймовірний запах величезних і складних машин малював Лесю в уяві цікаве і щасливе життя в майбутньому. Просто малював.

Пахло листям, яке понападало під ноги, мокрою землею і ще чимось дивним. Лесь вже змучився йти через ліс. Рюкзак був повний грибів. Потовчуться нижні, але тягнуло кудись далі в ліс, там ж іще гриби, ще кращі! Як йому колись казав вуйко Славко, “Лесику, не шукай ніколи тої поляни, де грибам міри нема”.

• Славко старий грибник, він знав про гриби все і Лесика навчив. А ще він залізничник, машиніст, колійовець. Добра зарплата, пільги, поліклініка і залізнодорожня лікарня. Для Леся, ні, для мами Леся, вибору не було. Ну і правильно. Лесь зробив ще один крок, щось голосно тріснуло і він відчув, що падає вниз.

• Агов! Агов, хто там до курви-матері впав в нашу но̀ру? Пся крев, поломив нам «криївку»!

Болить збоку. Вдарився ребрами. І головою, аж в очах темніє і дихнути важко. “Зламав ребро? Де я впав? Хто там зверху кричить?” Лесь лежав на спині і бачив зверху діру, коріння і траву. Казали, що десь в лісі мають бути потаємні старі бандерівські криївки. “Що, я впав до однієї з них?” - Лесю стало страшно. “Криївки ж мінували? А ще в криївці має бути автомат. Шмайсер. І хто то там зверху кричить? Чорні археологи? Грибники чи що?” - Пахло димком, потріскувало багаття.

• Давай вилазь звідти! Шо ти там внизу сидиш, курвий сину?! Вилазь давай!

Лесь потихеньку виліз. Надворі дивне чи то жовтувате, чи червоне світло. Два темні, підозрілі, у якійсь дивній старій формі. Один рубав дрова, інший шось куховарив у казані.

• Що, впав в яму, забивсі? – беззубий запитав.
• Та так, трішки.
• Ну то чого там стоїш? Ходи ту, сідай, зара файна зупа буде. –

Лесю дали полумисок, ложку і щедро налили зупи. З яких то грибів?

Пахла добре. «Певно грибова?» - подумав собі Лесь.

• А як же ж, грибова, грибова! - Захихотів знову беззубий.

«Я здається й не питав? Чи питав? Чи в голові макітриться вже»?

* Міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту. Львів вул Іванни Блажкевич,14

- А ви хто? Археологи?

Лесю було страшно, але щось спитати треба.

• Ага, ха-ха-ха. Архе, хто? Ну я, - розпочав один, - фірманом був, а той во – пес його знає хто до війни він був?
• До війни? До якої війни?

Лесеві стало так страшно і так його затрясло, що він вже не міг втримати ні полумиска, ні ложки.

• Х-хто ви, паньство?
• Хто? А на кого подібні?
• Н-на п-партизанів подібні.
• Хе, хе,ха, ха, ха, ха.

Один з «лісовиків» трясся і скалив наполовину пустий рот, інший сидів похмурий як ніч.

• Який ти, до курви матері, партизан? Ти шуцманшафт куревський! Хто жидів ловив по селі і німцям віддавав?
• А ти, пся крев, що не щуцманшафт? Фірман, ти на гімні хіба їздив перед війною. Що, не тримав так само тоді ту молоденьку жидівку за руки в стодолі?
• Вона си повісила згодом.
• Тьфу, курва, тьфу на тебе і на тих жидів, їх Ганси всіх і так потім забили і спалили. А тебе свої забили. Бандерівці.
• А тебе москалі. Тьфу.

«Лісовики» сварились.

• Я провалився в часі? Чого таке небо жовте? – Лесик не знав що вже й думати.

Він вже не відчував ні рук, ні ніг. Його било як струмом. Як може тріснути електрика, він знав з кабінету №94 в училищі.

• Хлопче, то не ти ся провалив, то ми ту застрягли як мухи в гівні чи в меді. Не туди, ні сюди, ні вверх, ні вниз. Варим тутай во «файну зупу», чекаєм на якийсь «аусвайс».