Глава 34

"Зкохані дивляться серцем, а не розумом"  - Погукай мене. У. Соболєва

"Темрява, вона завжди поруч, вона дихає вам потилицю, просто ви про неї не знаєте."  Аш попіл пекла. У. Соболєва

Андріана. Дан

Андріана торкалася клавіш, чорних та білих пластинок і не могла ще до кінця повірити, що може ось так легко і просто робити це. Як раніше, у тому нормальному житті. Відчуття були схожі на нове народження, як перший усвідомлений вдих після клінічної смерті, як захоплення незрячого, що раптом побачив світ, де вирують яскраві барви життя. Застряглий усередині вузол із жорсткого дроту сумнівів і стриманої настороженості поступово розмотувався й розтягувався. Душа відігрівалася, артеріями серця бігло цілюще тепло.

- Ти більше ніколи не плакатимеш.

Теплі пальці торкнулися вологих щік. Андріана підняла очі й подивилася на Дана, він був серйозний, як ніколи.

- Обіцяю. Хіба тільки від щастя, Метелику.

- Це все ти.

Вона піднялася і зробила крок до Данила.

- Я права? Та кімната, обладнана під кабінет фізіотерапії, лікарі, фортепіано... Твій батько тут ні до чого. Це ти.

Вона не питала, а стверджувала.

Дан мовчав. Андріана про все здогадалася і чоловік не знав, якою буде її реакція.

- Так. Вибач, я збрехав. Не злись.

- А варто було б.

Дан криво усміхнувся.

- Знаєш, я був упевнений, що ти відправиш мене під три чорти разом з усією моєю допомогою, вважатимеш її якоюсь благодійністю.  Напридумуєш собі маячню на кшталт, що я відкупитися хочу або, навпаки, купити тебе, або...

Вона поклала пальці йому на губи, зупиняючи гарячий потік слів. Дан притулився щокою до вузької долоні й видихнув, дивлячись невідривно в очі навпроти. Андріана обхопила його обличчя відчувши на долонях шорсткість щетини, що розбурхувала кров, ніздрі залоскотав улюблений аромат лісу, диму та перцю.

- А це не так? - вона уважно вивчала чоловіка, бажаючи прочитати його всього зсередини.

- Ні.

- Тоді чому? Чому ти це робиш? - запитала тихо і потрапила під приціл темно-сірих очей.

- Господи, Андріано, - Данило похитав головою, - та відповідь лежить на поверхні. Я просто по вуха закоханий у тебе і всім у домі це зрозуміло, як Божий день, але, вочевидь, не тобі. - У тебе є всі права сумніватися в мені. Для цього я занадто добре постарався.

Він нервовим рухом відкинув темні пасма, що впали на чоло.

- Я хочу допомогти тобі, просто не знаю, як ще виявити свою любов.

- А як же та дівчина... Ася? Вона так обіймала тебе.

- Ключове слово тут вона. Довелося перевести секретарку в інший відділ, я терпіти не можу, коли мною намагаються маніпулювати, як хлопчиком, - Дан скривився, згадавши полювання на нього Асі. - Жодна інша жінка нічого не значить для мене, Андріано. Ніхто, крім тебе. Я нікого не кохав до зустрічі з тобою і мені не соромно зізнатися, що я до божевілля боюся тебе втратити. Цей страх не дає нормально спати ночами, думати, працювати.

- Що ж, відвертість за відвертість, - кивнула Андріана і зітхнула, збираючись  з думками. Дан нічим не був схожий на Скаженого, він не ставив умов, не залякував, не примушував, не переслідував, але він вчинив із нею жорстоко та безжально.

- Знаєш, раніше в мене ніколи не було проблем із довірою. Але з деякого часу все змінилося. Тепер я теж боюся. Боюся, що більше ніколи не зможу довіритися чоловікові, боюся розкритися для стосунків. Бо може з'явитися черговий Скажений або ще хто з пачкою брехливих документів, фотографій чи відео... Та з чим завгодно! І мене знову відкинуть як непотріб, як браковану брудну річ. Я теж боюся, що від мене відмовляться, відвернуться, викреслять з усіх списків, без жодного слова пояснення, немов я ніщо і звати мене ніяк.

Вона била з розмаху. Нещадно. Не шкодуючи. Кожне слово в ціль, ударом під дих. Лезом у серце з прокручуванням. Тому так і боляче, бо все сказане чесно, справедливо, по заслузі. Він саме так і вчинив із Метеликом.

- Усі твої слова справедливі, Андріано. Я був егоїстичною скотиною. Думаю про це щогодини і не знаю, що мені робити з моїми проклятими помилками. Я навіть ще не придумав, як мені з ними далі жити. Я просто хочу, щоб ти розуміла - немає людини, якій я довіряю більше, ніж тобі. Нехай надсилають, хоч усі світові бібліотеки в купі з фонотеками. Мені з лишком вистачило одних грабель. Я отримав по лобі  достатньо, щоб не палахкотіти бажанням скуштувати тієї ж страви вдруге. Але я хочу сам, своїми руками спробувати виправити те, що накоїв. Залікувати твої рани своєю любов'ю, увагою, віддати тобі всю нерозтрачену ніжність, що вирує в мені, всю пристрасть, усього себе без залишку. По-іншому я не вмію.

Він простягнув руку і зробив те, чого так давно хотів - заправив за вушко світле пасмо, насолоджуючись шовком волосся.

- Я не сопливий підліток-максималіст, щоб кричати на весь світ, що помру без тебе, не зможу жити... Мені доведеться жити, доведеться вести бізнес, виконувати свої обов'язки перед сім'єю... Але без тебе все стане порожнім, втратить сенс. Не знаю, як зможу навчитися вставати й лягати, знаючи, що ти живеш зі мною в одному місті, ходиш десь поруч тими самими вулицями, дихаєш одним повітрям. А я не матиму змоги бачити тебе щодня, не матиму права торкатися тебе, чути твій голос. Це мука, а не життя, розумієш? Я не бачу себе окремо від тебе, Андріано.

Вона як зачарована слухала відверті зізнання. З кожним словом, вимовленим пошепки, але так гаряче стіна відстороненості, яку Андріана ретельно і довго вибудовувала, руйнувалася. По шматочку, цеглинка за цеглинкою загорожа з тихим шурхотом обсипалася їм під ноги, здіймаючи в повітря хмарку рудого пилу. Дан обережно обійняв Метелика, тонкий аромат малини від молочної шкіри й волосся невагомим серпанком хитнувся до нього. Чоловік торкнувся вузького підборіддя, не поспішаючи, даючи їй час прийняти рішення. Андріана не відсторонилася, вона, як і раніше, дивилася в сірі очі. Данило  наблизився до пухких, ледь відкритих губ, дівчина підвелася на пальчиках і обхопила руками його шию. Цей поцілунок був зовсім іншим. Він був нескінченним, мов океан, потужні могутні хвилі якого сильно затягували у бездонні глибини почуттів. Не було зараз ні гарячого поспіху, ні нетерплячої жадібності, що з'їдала їх обох ще зовсім недавно. Поцілунок був тягучим, як солодка патока, блаженно-яскравим, вільним. Справжнім. Той, що кидає двох в іншу реальність, інший вимір, у якому можуть знаходитися  тільки по-справжньому закохані.

- Ого, ось хто часу даремно не втрачаєте!

Веселий голос Макса змусив Андріану відсахнутися від Данила, але чоловік лише міцніше притиснув її до себе, не дозволяючи боятись і ховатися. Він підбадьорливо усміхнувся дівчині та повернувся до Северських, які щойно повернулися додому.

- Я всерйоз думаю, що якби тобі хоч раз вдалося промовчати, то на Землі сталося б щось по-справжньому глобальне, Максимчику.

- Максим, - виправив старшого хлопець і скривився, немов лизнув лимона, він терпіти не міг, коли Данило його так називав. - І що неймовірне може трапитися від моєї обітниці мовчання, га?

- Не знаю, може молекули повітря очистяться або ти просто зможеш чути ще когось, крім себе коханого.

- У мене всі кохані. До того ж я все встигаю, братику, і слухати, і говорити.

- Базікати без угаву.

- Та всі мої фрази - це готові афоризми! Гей, виписуй у блокнот!

- Як Ліна лише виносить тебе? - Дан тільки похитав головою.

- Хм, мала просто без розуму від мене! - гмикнув Максим, вивудив із фруктової вази виноградину і кинув до рота. - Святі Небеса! А це що за витвір великого майстра!

Макс обійшов рояль з усіх боків.

- Даю тисячу баксів, що ти вистрибнув зі спідньої білизни, братику, щоб цей красень з'явився тут у такі неймовірно короткі терміни, га? - він підняв темну брову і підморгнув Андріані. - Фея творить дива.

- Максиме, вгамуйся і справді. А інструмент дійсно гарний, - Роман Андрійович зняв пальто і пильно подивився на парочку, яка стояла осторонь.

- Зіграєш для мене що-небудь, крихітко? - Макс торкнувся щоки Андріани.

- Обов'язково, щойно пройде повний курс лікування.

Під важким поглядом брата менший відразу ж прибрав руку.

Після спільної вечері до Андріани підійшов батько хлопців.

- Дякую, що дозволила синові зробити необхідне для тебе. Якби ти відмовилася від його допомоги, Данило зовсім би зневірився. До речі, ви гармонійно виглядаєте разом, - посміхнувся Роман Андрійович. Посмішка зовсім змінила його обличчя, зробивши молодшим на добрих десять років.

- Не хотілося б здаватися легковажною.

- Яке там. Ви обоє надто довго чекали та цілком заслужили на своє щастя.

- Я ще нічого не обіцяла Данилові. Мені потрібен час.

- Звісно. Тебе ніхто не квапить, останнє слово лишиться за тобою, Андріано. Але, послухай пораду старого, найкраща можливість дізнатися, чи можеш ти довіряти людині - це довіритися їй.

Він легенько погладив її по голові.

- На добраніч, донечко.

- Добраніч, Романе Андрійовичу,  - Андріана подивилася у слід чоловікові, що без поспіху віддалявся, та добряче задумалася.

~~~

Він поїхав до офісу о шостій ранку, потрібно було підготувати свій виступ на мйбутній конференції та ще раз переглянути папери. Уночі Данило залишив двері до своєї кімнати прочиненими, щоб бути поруч, якщо Андріані знову насниться жах і знадобиться його допомога. Але ніч минула спокійно, рано, проходячи повз кімнату дівчини, він не втримався і зазирнув: Андріана міцно спала обійнявши подушку і згорнувшись у калачика. Данило посміхнувся, вона зовсім як маленька дівчинка. Захотілося хоч на мить торкнутися Метелика, залишити легкий поцілунок на губах, та він не став турбувати її чуйний сон і безшумно зачинив за собою двері. Нехай відпочиває.

На засіданні Северський виступив одним із перших і тепер краєм вуха слухав доповіді інших директорів. Він поправив манжет сорочки й мигцем поглянув на годинника: пів на десяту. Сьогодні о дев'ятій ранку Андріана виїхала з дому. Про це йому написав Тимур. Северський поправив краватку і роздратовано видихнув, нерви були натягнуті до межі. Черв'ячок тривоги засів десь під серцем і гриз його методично та послідовно, без перепочинку. Данилові здавалося, що він щось упустив. Але що? Усе було прораховано на десять кроків уперед.  Можливо, треба було особисто перевірити кожного спецпризначенця, якого приставив Тимур до Андріани? Та причини для сумнівів не було, він довіряв начальнику охорони, як самому собі, за багато років хлопець жодного разу не підвів його. Але занепокоєння все одно не хотіло відпускати.

- "Вест-Буд" фактично банкрут і за чверть ціни згоден віддати нам під забудову....

Доповідь перервав вхідний дзвінок на айфон Данила,  у тиші він пролунав оглушливим криком сирени. Доповідач замовк і всі голови повернулися до Северського. Залом пронісся незадоволений шепіт.

- Северський, ви ж знаєте правила, під час засідання жодних гаджетів! - ошелешено втупився на нього голова.

Так, сьогодні він уперше порушив правила, але йому необхідно було знати, що поїздка Метелика йде за планом. Дан швидко витягнув айфон - на екрані висвітився номер Тимура. Хлопець знав, що в боса важлива зустріч і не став би турбувати для годиться. Данило підняв руку, зупиняючи злі голосіння очільника конференції.

- Яке нечуване нахабство! - обличчя чоловіка налилося багряним.

Данило блискавично натиснув на прийом і підніс гаджет до вуха.

- Говори! - усередині швидко закручувалася сталева пружина.

- Данило Романович... це Арс, - хлопець закашлявся, - на нас чекала засідка. Машина охорони знищена, хлопці теж.

- Хто?

- Скажений і його шавки, - хлопець знову підозріло закашлявся.

Пружина розкрутилася і лопнула. Дан різко піднявся, зі столу злетіли документи сусідів, кружляючи й лавіруючи між ніжок стільців, папери м'яко опустилися на лаковану підлогу.

- Северський! - верескнув голова. - Що ви собі дозволяєте, у нас у кожного теж є свої справи, але...

Обурений гул заважав Данилу слухати Арсенія.

- Продовжуйте без мене,- він швидко залишив залу.

- Северський! - крикнули йому в спину. - Ви не можете ось так ігнорувати засі...

Але Дан уже спускався ліфтом до машинної стоянки.

- Де Андріана? - він застрибнув у машину, притискаючи вухом телефон, витягнув два пістолети та засунув собі за пояс.

- Вона не постраждала в перестрілці, але її забрали. З уривків розмови я зрозумів, що дівчину повезуть у лігво Кречетових.

- Звідки стався витік інформації?! - бив льодом голос Дана.

Поїздка Андріани, день і час трималися в найсуворішому секреті. Навіть охорона дізналася тільки за годину до від'їзду.

- Здав хтось зі своїх...

- Як це можливо?! - загарчав Дан. - У Тимура всі люди перевірені роками служби!

З диким вереском його срібляста тойота вистрибнула на трасу.

- Начальник днями взяв на роботу нового спеца. Іван, здається, звуть.

- Я ж наказував особисто - поки чужих не брати! - гаркнув Данило.

Ось де вийшов прокол. Скажений заслав свого козачка і той злив шефу всю інфу.

- Де начальник охорони, чому Тимур сам не доповідає?! Приб'ю придурка...

- Не вийде, бос, усіх убито і Тимура теж. Виродків було вчетверо більше. Я один лишився й одразу набрав вас.

- Тебе поранено?

- Так.

- Наскільки серйозно?

- Жити буду.

- Наклади турнікет. Я зараз відправлю до тебе медиків. Де ти знаходишся!

На півдорозі до будинку Кречетових Данилу зателефонував батько.

- Синку, як пройшло засідання?

Він немов нюхом відчував біду. Ось завжди так. Чуйка в нього працювала на відмінно, недарма все життя в службі розвідки.

- Їду до Кречетових, Скажена тварюка забрала Андріану.

- Почекай, я буду в тебе з хлопцями.

- Немає коли чекати. Я їду один.

- Там територія напхана бандитами, як бочка оселедцем.

- Я знаю всі входи та виходи, тату, я занадто довго товаришував зі Скаженим. Вони не чекають, що я ткнуся в лігво один, будуть зустрічати групу.

- Будь обережний, синку.

- Як завжди.

- Я подзвонив своїм, до тебе їде підмога.