Глава 32

"Колись давно старий відкрив своєму онукові одну життєву істину. - У кожній людині йде боротьба, дуже схожа на боротьбу двох вовків. Один вовк представляє зло - заздрість, ревнощі, жаль, егоїзм, амбіції та брехню... Інший вовк представляє добро - мир, любов, надію, істину, доброту і вірність... Маленький індіанець, зворушений до глибини душі словами діда, на кілька миттєвостей задумався, а потім запитав: А який вовк врешті перемагає? Старий індіанець ледь помітно посміхнувся і відповів: Завжди перемагає той вовк, якого ти годуєш."

Притча «Два вовки»

"Є помилки, які неможливо виправити. Є вчинки, за які не пробачають. Є рішення, про які шкодують усе життя. Але є вибір і він за нами."

 Кузьма Скрябін

Дан

Тепер він знав усе. Після розмови з батьком Данило довго сидів у себе в кабінеті, втупивши скляний  погляд у стіну навпроти. Свідомість пливла, кров розганяла по тілу градуси ненависті. Він почувався хворим, немов у нього раптом виявилася складна форма грипу. Коли темні лещата шаленства трохи розтиснулися, першим поривом було взяти хлопців і перемолоти звірину сімейку разом з усією бандою. Знищити всіх до одного, до останнього виродка. Покруч татусь разом із божевільним синочком заробили на найжорстокішу смерть. Дан підійшов до вікна, відчинив навстіж і задихав часто, з надривом, жадібно ковтаючи холодне повітря. Пов'язка на пораненій руці дратувала, він з досадою зірвав її та відкинув убік, садна закровили знову, але тіло залишилося не чутливим до болю - надто сильно пекло всередині. Скажений знущався з Метелика, переслідував, дівчинка терпіла постійні примуси й контроль. Він не давав їй жити, руйнував мрії, намагався зґвалтувати. Скажений покалічив її тіло і душу. Кречетови вбили його дитину, їхню з Андріаною дитину... Дан заскрипів зубами, стискаючи кулаки. Кожен удар серця поштовхами викидав лють і вона клекотіла в'язкою магмою глибоко в горлі. Чоловік пройшов до письмового столу і різко смикнув шухляду, чорний Глок 17 ліг у руку легко й звично. Данило перевірив магазин і сунув пістолет за пояс. У його душі боролися два вовки. Один вимагав миттєвої розправи, рвався роздирати горлянки недолюдкам, відчувати на своїх іклах смак теплої крові, що ще сходить парою та з насолодою слухати, як чавкає під кігтями криваве місиво. Другий хижак вичікувально вишкіряв смертоносні зуби і нервово бив хвостом по здиблених боках - він жадав лише смачної холодної помсти, з довгими, нескінченними муками для шакалів. Поміркувавши, Данило знехотя відклав зброю вбік. Дуже повільно, немов будь-який різкий рух міг відразу  зірвати йому планку, сів назад у крісло. Налив склянку води та одним махом осушив. Для зажерливих свавільників швидка смерть буде незаслуженою розкішшю, а ось довічний термін в окремій камері більш-менш підійде. Нехай гниють живцем, кусаючи металеві прути залишками зубів. Поки не здохнуть.

Потягнувся до айфона.

- Жека, зливаємо Кречетових.

- Сезон полювання відкритий?

- Ату їх. Давай букет на МВС, в усі правоохоронні органи, національну поліцію, на їхні сайти, в електронні кабінети. Ти знаєш що робити.

- У мафіозі кругова порука, можуть спробувати все затерти.

- Не цього разу. Під'єднай журналістів, західні ЗМІ, скидай сюрпризи на всі інформаційні канали. Повний розголос.

- Це відкрита війна, босе, - весело хмикнув хакер.

- Ні, Жека, це смертельний постріл у голову кримінального дракона. Заводь шарманку.

- Як скажеш, Дан.

Северський вимкнув зв'язок і хижо вишкірився - ось вам музика, танцюй, сволота. Дихати стало набагато легше.

Час, проведений у тренажерному залі і кілька запливів у басейні допомогли вгамувати адреналін, що вирував у крові. Накинувши свіжий одяг, Данило пройшов до їдальні. Андріана до сніданку не з'явилася і настрій у всіх за столом помітно погіршився. Роман Андрійович був більше ніж  звичай мовчазним, Макс вичікувально поглядав то на батька, то на брата, але запитань поки не ставив.

- Що ти вирішив, Данило?

Старший Северський нарешті порушив тяжке мовчання. Він акуратно відклав виделку на край тарілки й уважно подивився на сина.

- Я запустив процес проти Кречетових.

Роман Андрійович згідно хитнув сивочолою головою.

- Я не сумнівався, що ти саме так і зробиш, але я не про це. Які твої наміри щодо дівчини?

- Я зроблю для Андріани все, що в моїх силах.

- Це твій обов'язок і це правильно. Але все ж вам варто спробувати налагодити спілкування, - Северський стиснув широке плече сина. - Не відштовхуй того, що прийшло, Данило.

- Не думаю, що тепер Андріана вважає моє товариство вкрай необхідним.

- А ти постарайся стати необхідним, братику, - Макс кинув у брата зім'яту серветку. - Я бачив, як ви дивитеся одне на одного, я ледь сам не запалився. Пуф!

Макс виразно зобразив вибух.

- Гальмуй, Максиме, - звично зупинив молодшого батько.

- Я втратив на Андріану і найменші права, коли кинув саму розбиратися з усім лайном, - різкіше, ніж хотів, відповів Данило.

Він не зміг захистити свою жінку, а отже, не гідний перебувати поруч із нею. Дан насупився, важка складка залягла між темних брів. Перемотати б життя назад усе склалося б по-іншому.

- Не спотикається тільки той, хто лежить у ліжку, синку. Надалі буде наука - довіряй тому, хто тобі дорогий. Важко відновити зруйнований будинок, але хто сказав, що це неможливо?

- Я кохаю Андріану і безумовно хочу, щоб вона була щаслива, тому примушувати її ні до чого не буду.

Він відсунув від себе тарілку, апетит швидко зійшов нанівець. Данило подякував за сніданок і вийшов із зали.

- Він точнісінько такий упертюх, як і ти, батьку, - зітхнув Макс та потягнувся до великого шматка торта.

- Я знаю. Тому впевнений, що все в них складеться добре.

- Тобі не здається, що образ сумного лицаря братику не личить?

- В Андріани й Данила зараз складний період, їм обом не просто. А ти краще мовчи.

Тепер серветка полетіла в Максима. Хлопець вдавився та закашлявся.

*
Данило вийшов у хол і запитально подивився на Марійку.

- Вона ще у себе, - тихо відповіла прислуга.

Чоловік кинув погляд на годинник і піднявся до кімнати Андріани. Він уже заніс руку, щоб постукати, але двері відчинилися і на порозі з'явилася сама дівчина. Вона була вдягнена і зібрана, вологе волосся м'якими хвилями розсипалося по плечах, імовірно Андріана лише нещодавно вийшла з душу. Данило відзначив сніжну блідість обличчя й темні кола під очима. Вночі він заколисував Метелика доти, доки він не перестав схлипувати і нарешті не заснув. Прикривши дівчину ковдрою, Дан сів у крісло поруч із ліжком, охороняючи сон тієї, кого любив понад усе. А на світанку пішов до себе.

- Доброго ранку. Можна увійти? - він усміхнувся їй кінчиками губ.

Андріана вагалася секунду, але потім кивнула і зробила крок назад, пропускаючи гостя.

- Ти не прийшла на сніданок, - він прикрив за собою двері.

- Вибач, зовсім не було апетиту. Сподіваюся, твоя сім'я не образилася?

Данило похитав головою.

- Вони просто хвилюються за тебе, Андріано.

- Мені шкода.

- Ти не мусиш примушувати себе, якщо не хочеш, але всім буде приємно, якщо ти розбавиш увечері наше чоловіче товариство, - сказав Данило, відкрито натякаючи на спільну вечерю.

- Добре, я прийду.

- Тебе мучать кошмари? - він не став ходити навкруги.

- Іноді.

Дівчина відвернулася і підійшла до вікна, розглядаючи березневий пейзаж. Ще вчора сипав густий сніг, а сьогодні на галявині подекуди виднілися чорні проталини - весна повільно вступала у свої права.

- Я не хотіла нікому завдавати клопоту.

- Я радий, що опинився поруч.

Андріана повернулася.

- Дякую, що побув зі мною вночі.

Чоловічий і жіночий погляди зустрілися. Дан підійшов максимально близько, торкнувся кінчиками пальців її підборіддя і пірнув у зелені вири.

- Я б багато чого віддав, щоб повернутися на пів року назад і все виправити.

Два яскраві смарагди уважно ковзнули по його обличчю, у сірих очах Андріана знайшла для себе відповідь - Данило вже знає все.

- Я не буду намагатися випросити в тебе вибачення. З мого боку це було б занадто егоїстично. Але обіцяю, що помщуся за тебе і... І за нашу дитину, - сталь стала темною і важкою, чорна райдужка майже повністю поглинула зіницю.