Глава 24

Як не дивно-дивно: нас нема...

Як не дивно-дивно: нас нема...

Нас нема... Нас немає...

"Нас нема" -  І. Титаренко

Дан блискавично повернувся обличчям до мафіозі.

- Вискочив чорт із пекла, - крива усмішка анітрохи не зіпсувала мужнє обличчя, лише наклала на нього легку тінь сарказму.

- Більше не довіряєш мені свій тил, га, Север? - чорні брови вдавано підскочили вгору.

- Нерозумно стояти до ворога спиною, - холодно прозвучало у відповідь.

- І то правда, а ти не баран і не лох, просто відірваний на всю голову нахабний виродок, - Кречетов  зовні здавався байдужим, але люта лють, яка палала в чорних очах, виказувала протилежне.

- Ніштяк*, Север, - продовжував він, зціпивши зуби, з ненавистю свердлячи суперника поглядом. - Ти зухвало намалювався в моєму барлозі, захотів чужу наречену з-під носа збондити, зірвав мені угоду з контрабандної нафти, а з нею і чимале бабло на лимони зелених... Баламут ... Погано, ох як погано, кореш*.

- Я давно тобі не друг, - презирливо зігнув губи Дан.

Сам спогад, що в минулому їх занадто багато чого об'єднувало, викликав у чоловіка огиду.

- Вірно. Як і я тобі, - вишкірився Скажений. - І сьогодні легко звалити в тебе не вийде, справедливість вимагає покарання.

- Щось ти чешеш мов баба без угаву, Біс? - широко посміхнувся Северський, смаглява шкіра красиво підкреслювала білосніжну посмішку. - Це язик у тебе без кісток чи так сильно за мною скучив? Підійди ближче, обійму.

Кречетов нахилив голову набік, точені ніздрі розлючено роздувалися.

Градус ненависті між двома заклятими ворогами розпалювався з кожною секундою з надприродною швидкістю. Андріана переводила погляд з одного чоловіка на іншого і здригнулася, несподівано виявивши в руках Чорного пістолет: від крайньої напруги вона не одразу помітила зброю. Дівчина опустила погляд на смертоносний шматок заліза і важко сковтнула - що ж робити? Думки вихором закрутилися в голові. Якби вона одразу поїхала з Даном, цього зіткнення не сталося б. Через вторгнення на особисту територію Чорного сутичка була неминуча в будь-якому разі, але трапилася б пізніше і за інших обставин, а Данило точно мав би вигідніше становище, ніж зараз... Чоловік приїхав по неї, щоб забрати з квартири, де вона жила полонянкою. Їхня суперечка затягнулася, відміряний час сплив і тепер смерть висить на волосині.

На відміну від Метелика він одразу помітив волину*. Нехай Скажений і тримав її дулом донизу, але, щоб підняти пістолет потрібна лише частка секунди. Маючи невдалий досвід життя в банді, а у ворогах главу мафіозного клану, Северський завжди носив зброю при собі. І зараз її надійна важкість віддягувала задню кишеню джинсів. Але доки Метелик поруч Данило не міг нею скористатися, під час перестрілки Андріана легко могла постраждати або загинути.

- Дівчину відпусти. Поспілкуємося віч-на-віч, - напружився Северський.

- А ти фари помий - вона не на ланцюгу, нехай іде.

- Послухай мене, йди, тут небезпечно лишатися, - Дан повернувся до дівчини.

Сірі очі наполягали, злилися, вимагали. Андріана розуміла, що піти - найправильніше, що вона зараз може зробити. Не з дому, ні - необхідно дочекатися документів - а з кімнати. Але моторошний страх за хлопця змусив негайно відкинути цю думку. Дан перейшов межу, Чорний нізащо не залишить сміливу зухвалість без розплати. Дівчина знала, варто їй вийти і Скажений уб'є його без зволікання. Це читалося в нетерплячому тремтінні довгих пальців на чорному металі, у щільно стиснутих губах, у злісно примружених темних очах. Андріана за останні пів року досить добре вивчила кримінального боса і прекрасно бачила, що той на межі свого невеликого терпіння. Найменший привід - і гальма злетять. Інтуїція кричала, що поки вона поруч ніхто з них стріляти не почне.

- Я не піду, - вперто відповіла вона і пройшла вглиб кімнати.

Дан сердито сіпнувся, не вірячи власним вухам, сірий погляд прослідкував за тонким силуетом, пропалюючи в ньому дірки гніву.

- Моїй дівчинці захотілося залишитися, а мені подобається задовольняти її бажання, - з глузуванням виплюнув мафіозі і розвів руки в сторони.

При слові моїй димчасті очі блиснули холодною сталлю, легким напиленням осіла на вилицях блідість.

- Ти можеш поранити її! - процідив Данило крізь стиснуті зуби.

Северський зробив крок уперед до бандита, але вчасно зупинився: довелося закликати на допомогу все своє самовладання, щоб не вчепитися недругові в горло. Він повільно видихнув, згрібаючи волю в кулак.

- Ти все-таки тупий баклан, якщо вважаєш, що я випадково можу вбити свою майбутню дружину, - пирхнув зі знущанням Кречетов.

- Дурна самовпевненість.

Погляд чорних очей затримався на Андріані, на мить у їхній темряві промайнула теплота, і Дан відчув справжнісінький шок. За весь час, скільки він був знайомий з божевільним, той жодного разу не виявляв  ніжних почуттів до жодної живої істоти. Навіть Марія Микитівна, нянька, яка з дитинства палко любила Сергія, вшанувалася лише його повагою і свого роду прихильностю. Не більше.

Скажений бачив, скільки страждань завдають його слова колишньому приятелеві і з задоволенням пожирав ці гострі емоції. Север корчитиметься в судомах безвиході, коли Кречетов отримає на Андріану всі права. Зовсім скоро дівчина повністю належатиме лише йому одному, кожною частинкою душі й тіла. А впертий пройдисвіт нехай здихає від нестерпного болю. А що він буде дохнути - Скажений точно знав. Уже зараз бачив неприховані почуття у змучених сталевих очах, без зусиль упізнавав у кенті* ту саму пристрасть, залежність і слабкість, що з'їдала й його самого. Невиліковна хвороба, смертельна пухлина розповзалася по душі Дана, як і по його власній. І Скажений цілком усвідомлював, що так само залежний, і так само одержимий. Різниця між ними полягає в тому, що він останній раунд виграв, а Северський залишиться з дулею в кишені. Андріана отримає прізвище Кречетова, а недруг або відступить сам, визнаючи поразку, або здохне від кулі.

- Дружину?

- Еге ж, дружину. Учора ти все чув, заручини відбулися, дівчинка зі мною. Ось вона поруч, нікуди не втекла. Сам усе бачиш. Чи ні? Може, тобі до окуліста чи мозкоправа, га? Так я допомогти можу. З другим. У мене добре виходить...

- Все так серйозно, Біс? Ти? І з каблучкою? - Дан розреготався і похитав темноволосою головою. - Це все одно як верблюду натягути балетну пачку.

- Припиніть! - вигукнула Андріана, розуміючи, що Дан навмисно провокує гнів Чорного на себе.

Але її крик одразу потонув у гучному гарчанні: двоє непримиренних ворогів накинулися один на одного, наче оскаженілі хижаки.

- Ні, не треба, чуєте?!

Ніхто не звернув на її прохання ані найменшої уваги.

- Залиш кімнату, квартиру! - тільки вигукнув Дан, продовжуючи стискати в руках бандита.

Те, що сталося далі, було схоже на кошмар, що ожив. Вони зійшлися в запеклій сутичці не на життя, а на смерть. Несамовитість, що заволоділа запеклими ворогами, наповнила собою кожну мікрочастинку повітря. З гуркотом розліталися меблі, що траплялися на шляху тіл, які кружляли в страшному танці. Андріана затулила вуха: атоми простору розрізав скиглявий дзенькіт скляного столика, на який звалилося відразу дві великі туші. Посуд посипався на паркет і вмить перетворився на дрібні крихти, коли по ньому катком прокотилися чоловіки, що звчепилися один в одного, мов у здобич. З глухим гарчанням вони знову схопилися на ноги, розтираючи розбитими до м'яса кулаками кров, що заливала очі. Один короткий видих, і недруги з несамовитістю по-новому кинулися перед, нещадно завдаючи противнику ударів, натикаючись у шаленій сутичці на кути та двері, змітаюси зі стін картини, перетворюючи шедеври на жалюгідне безформне шмаття.  Хором верещали розбиваючись дзеркала, статуетки й античні вази, жалібно ухнув скинутий ноут. Гуркіт, тріск, гул, гарчання не припинялося, немов зламана музична скринька знову і знову прокручувала одну й ту саму жахливу мелодію.