Глава 17

На роздоріжжі під дощем
Своє безсилля проклинаю.

В. Марченко - "Почуття"

Скажений

Всю дорогу, що лишилася, вони проїхали мовчки, Андріана впала в дивний ступор, а він до чортиків злився на її прохання про свободу.

Кілька чорних іномарок припаркувалися біля готелю. Скажений відчинив дверцята з боку пасажирського сидіння та допоміг дівчині вибратися. Імовірно, якби не витягнув її з авто, Андріана так би й зосталася там сидіти. Схоже поводилися люди в стані шоку. Він узяв дівчину за руку - здригнулася, постаралася висмикнути долоню, але він не відпустив, ще міцніше стиснув пальці. Андріана більше не робила спроб звільнитися, але й не дивилася на нього. Вона ні про що не питала, просто мовчки йшла туди, куди її вели. Нічого, нехай звикає.

Номери в готелі були заброньовано заздалегідь, Скажений мав абсолютноу впевненість, що повернеться сюди вже разом із втікачкою. Увійшли у фоє, світло від витончених ламп відбивалося на мармуровій підлозі та стінах, миготіло в дзеркалах. Місто було не маленьке і готель тримав високу планку. З нудотно солодким виразом обличчя адміністратор віддав їм ключі, обережно поглянув на бліду дівчину, побажав доброї ночі та приємного відпочинку. Вони піднялися до номера розлогими сходами з химерними кованими перилами.

- Проходь, - провів магнітною картою по замку, пролунало легке клацання. - Зараз нам принесуть поїсти. Ти напевно голодна.

- Ні.

Скажений відчував її, відчував, що Андріана перебуває в шаленій напрузі, найімовірніше, думка про їжу не викликає в ній нічого, окрім відрази.

- Це мій номер? - забарилася на порозі й насторожено поглянула в його очі.

- Наш.

Здригнулася, шумно втягнула в себе повітря.

- Ти ж розумієш, що я не залишуся тут з тобою удвох? Зараз спущуся до адміністратора та попрошу окрему кімнату, а своє проживання оплачу сама.

Скажений із кривою усмішкою спостерігав, як дівчина пошукала свою сумочку і в розгубленості завмерла. Андріана зовсім забула, що прийшла до нього в кафе з порожніми руками.

- Пропонуєш із милостивою посмішкою відпустити тебе спати де-небудь по сусідству на поверсі? - хмикнув Скажений. - Я що схожий на придурка? У мене більше немає бажання ще три місяці ловити тебе по всій країні.

- Послухай... Мені й справді більше нема куди тікати, - ковтнула, важко усвідомлювати правду, - тому...

- Досить, - він перехопив її долоні, які виявилися крижаними, і підштовхнув усередину, - заходь, не зжеру.

Двері за спиною зачинилися, але Андріана так і не наважилася пройти вглиб номера.

- Твоїм здібностям зникати в останній момент може чесно позаздрити будь-який розвідник.

- Але куди я подінуся без грошей та документів? У мене навіть телефону немає, - дівчина відвернулася, їй не хотілося вірити, що вона програла.

- Я замовив для тебе одяг, цей викинь, він порваний.

Скажений вказав на кілька пакетів, що стояли біля дивана, розмова на тему окремого номера була для нього закінчена.

- Можеш поки що сходити в душ, допоможе розслабитися і зняти втому.

- Поки що? - підозріло примружилася.

- Поки не принесуть вечерю, - психанув. - Заодне й переодягнешся. Цей прикид у тебе, як у селючки.

- Мене він цілком влаштовує.

Скажений скинув косуху і посміхнувся, Андріана завжди намагалася протистояти йому і зараз теж не полишала своїх спроб.

Раптом її очі широко розплющилися і в зелених глибинах заплескався жах. Скажений простежив за її поглядом і побачив, що його светр у плямах крові. Дівчина міцно заплющила очі та судомно видихнула.

- Якби я не застрелив собаку, то склав би сьогодні пару Сичу.

Скажений роздягнувся до пояса та похмуро подивився на дівчину, що швидко відвернулася, аби не бачити його оголеного тіла.

- Якщо ти не збираєшся в душ, я піду туди першим, ненавиджу кров і бруд на своєму тілі.

Андріана

Я відвернулася, щоб не бачити його оголеним, але погляд встиг вихопити підкачаний торс і міцні руки. Чорний здавався залізним, витканим із суцільних м'язів, ні грама жиру, нічого зайвого - машина для вбивства, хижий звір. Так, я знову в його лапах, але тепер ще й на повному нулі.

Щойно Чорний зник, я, не гаючи ні хвилини, прокралася навшпиньки повз душову, безшумно відчинила вхідні двері, визирнула в коридор... І зіткнулася ніс до носа з Філом.

- Привіт, крихітко, - вишкірився він, - далеко зібралася?

Чоловік уважно подивився на мене й одразу відвів погляд. "Він боїться", - здогадалася я.

Вони всі боялися. Божевільний мафіозі не виносив, коли на мене витріщався будь хто. Його люди не підходили надто близько, трималися на відстані, зайвий раз намагалися не дивитися в мій бік. Скажений міг не замислюючись і голову прострелити, якщо йому щось не сподобається.

Я мовчки зачинила двері й повернулася в кімнату. Ця шавка точно розповість Чорному про маленький інцидент. Хоча... Яка різниця? Мені й справді нікуди було бігти, та й нема з чим. Я поверталася в рідне місто в компанії банди Скаженого, без будь-яких документів і без копійки грошей за душею. Феєрично, нічого не скажеш. Та я намагалася боротися, хоч і програла.

Різкий напад нудоти змусив рвонути до вбиральні, за стіною шуміла вода, а мене вивертало - наслідки жорсткого стресу.
У вхідні двері постукали, промокнувши рот серветкою, поплелася відчиняти, мене хитало.

- Добрий вечір, я Тетяна. Ваша вечеря, - у номер увійшла симпатична співробітниця готелю, штовхаючи перед собою візок, на якому розташувалися страви під прозорими кришками та  сервірувальні матеріали. Поки дівчина накривала на стіл, з душу вийшов Чорний: з одягу на ньому був лише банний рушник, недбало пов'язаний на стегнах. Кров кинулася мені до щік і я удала, що саме роздивляюся страви. Вечеря і справді була різноманітною та шикарною, але мене все ще нудило. Бандит пригладив рукою вологе волосся, пройшов босими ногами кімнатою та зупинився біля столу. Дівчина закінчила сервірування і повернулася до нас.

Я вже бачила раніше жадібну реакцію слабкої статі на Скаженого. Коли він чекав мене під консерваторією, студентки пускали слину, дивлячись на нього, можна було тільки дивуватися гнучкості їхніх шийних м'язів, що виверталися вслід мафіозі. Ніколи не розуміла дівчат, яких приваблювали погані хлопці. Що могли принести стосунки з таким, як Чорний і йому подібними, крім болю, розбитого серця і розчарування? Але, схоже, це нітрохи не турбувало Тетяну, вона швидко оглянула Чорного з ніг до голови та заклично посміхнулася.

- Смачного.

Скажений підійшов до столу, засунув до рота виноградину, сприймаючи захоплений блиск дівочих очей, як щось само собою зрозуміле.

- Я зараз, - навіщось сказала я та влетіла у ванну кімнату.

Скидаючи з себе порваний брудний одяг, почула низький голос Чорного.

- Що витріщаєшся, я тобі не музейний експонат. Принесла жратву й провалюй.

Швидко грюкнули вхідні двері - співробітницю готелю вочевидь вразила грубість, з якою було сказано ці слова. Так, дівчинко, це тобі не герой коханець з кінофільму.

Струмені гарячої води зігрівали тіло, що трусилося в нервовій лихоманці, але не могли відігріти душу. Вся ситуація, в якій я знову опинилася, здавалася мені несправжньою, неможливою. Я не повинна бути тут, тільки не в цьому місці, не з цією людиною. Усе, що сталося,скидалося на жорстоке глузування  долі, іронією дурного випадку.

Тремтячими руками я змила гель, вибралася з душової, накинула на себе рушник і повільно сіла на краю ванни. Намагалася думати про те, що ж мені робити далі, але в голові без угаву гуділи дзвони й нічого путнього зовсім не спадало на думку. У вухах стукали моторошні крики директора "Зірки", постріли, перед очима стояла картина завмерлої в останньому стрибку Ази. Відчуття самотності поглинало, шлях назад був відрізаний, попереду - страшна невідомість. Погляд бездумно блукав душовою, поки не натрапив на коробочку з новими лезами.

Скажений

Він із насолодою проковтнув черговий шматок шашлику, рясно политого кетчупом і задоволено видихнув, відчувши в шлунку приємну ситість. Відкинувся на спинку стільця, дивлячись у стелю і бажаючи швидше опинитися вдома, у комфорті своєї квартири. Більше не доведеться мотатися, мов сраний віник по перону, по всіх зачуханих селищах великої країни. Потягнувся до винограду, але його рука завмерла, так і не взявши соковитих ягід - Андріана занадто довго не з'являлася. Занадто. Скажений різко піднявся і підійшов до дверей душової. Прислухався. Тиша. Ні тобі шуму води, ні тієї природної метушні, коли людина одягається. Насупився.

- Андріано, - постукав гучно.

Відповіддю слугувало мовчання.

- Гей, Андріано! - голосно покликав Скажений.