Глава 16

Ти моя сила, моє задоволення, мій біль
Я не можу боротися із залежністю від тебе
Як ти думаєш, це нормально?

Ти світло моє, що темна чекає сторона.
А любов наркотик, не зілля вона.

Seal. Kiss from a Rose.

За три місяці до останніх подій.

Скажений

- Я власними руками задавлю ту тварюку, яка здала мене ментам! - Кречетов старший мотався кімнатою, мов поранений звір, розмахуючи руками та бризкаючи слиною.

Скажений розвалився в кріслі і закинув довгі ноги в забруднених берцах на скляний столик: мокрий осінній листок відвалився від підошви й ковзнув на ідеально чисту поверхню меблів.

- Це не забере багато часу, скоро я дізнаюся, хто цей кріт і особисто випущу йому кишки.

Скажений ліниво подивився на батька з напів прикритих повік, збив із цигарки попіл на дорогий килим і глибоко затягнувшись, випустив у стелю струмінь диму.

- Найімовірніше, це Северські підсадили мені качку. Їхня сімейка спить і бачить, щоб накрити нас із кінцями.

Кречетов підійшов до бару, хлюпнув собі віскі, одним махом випив і з гуркотом поставив порожній келих на стіл.

- Чому Северські? - гмикнув байдуже Скажений. - Хіба мало тих, кому ти насолив?

- У мене багато ворогів.

- У тому й проблема, - Скажений піднявся з крісла.

Батько був надто зайнятий собою, щоб помітити, як дико блиснули очі сина і зловтішна усмішка промайнула обличчям.

- Але влади мені вистачить, щоб знайти щура.

- Ти і мене вніс до списку твоїх боржників. А я борги віддаю. Завжди.

- Що? - Кречетов перестав метушитися, він витріщився сина, що стояв перед ним, - Що ти верзеш?

- Можеш нікого не шукати,- Скажений знову затягнувся, впустивши в себе чергову порцію нікотину. - Це я злив тебе ментам.

Кречетов зупинився на секунду.

- Мені зараз не до твоїх ідіотських приколів, - він знову з роздратуваням забігав по кабінету.

- Без приколів, - Скажений похмуро поглянув з-під косого чуба.

- Ти п'яний?

- Ні, саме сьогодні я не нажерся до смерті.

- Повтори.

- Я не нажерся...

- Інше! - заволав батько.

- Я відправив ментам компромат, багатий, як ти вже міг переконатися.

Кречетов старший завмер, не вірячи власним вухам, його темні брови зійшлися на переніссі.

- Я не фуфлач*, обіцяв, що ти пошкодуєш, - не кліпаючи, дивився на того, хто вважався його батьком.

Той похитнувся, його обличчя набуло сіруватого відтінку. Він судомно смикнув комір сорочки, кілька ґудзиків відлетіли й з легким стуком вдарилися об ковану спинку стільця.

- Ах ти нікчема! - хапав він відкритим ротом повітря. - Як?! Як ти посмів зруйнувати справу всього мого життя?

- Я так захотів, - нахабні очі й не менш нахабна крива усмішка. - Заради того, щоб посадити свою дупу в міністерське крісло, ти вбив матір. Вона наважилася врешті піти від тебе і ти позбувся її, зваливши всю провину на якогось п'яничку. Прибрав проблему, а заразом спритно уникнув галасу. Адже преса миттю розтрусила б скандальну новину по всіх каналах: "Кандидат на пост міністра внутрішніх справ розлучається! Щось не так у зразковій сімейці Кречетових! Який величезний мінус для рейтингу кандидата!" - у низькому голосі відчувалася іронія, але вона гірчила полином.

- Припини мавпувати! - процідив крізь зуби Кречетов, бризкаючи слиною.

- І врешті ти виявився нещасним вдівцем, якому всі висловлювали співчуття у зв'язку зі смертю дружини... Ти так щиро виказував своє горе...

- Зараз же підеш у поліцію, скажеш, що ми посварилися і ти надіслав неправдиву інформацію, тому вирішив так пожартувати. Забереш назад чортів диск.

- Ні, - чорні очі спалахнули полум'ям пекла.

Два темні погляди зійшлися в жорсткому протистоянні.

- Нііііі? - тихо і вкрадливо перепитав Кречетов.

- Ні, - уже байдуже повторив Скажений. - Я не пробачу тобі смерті матері. І ти не раз пошкодуєш, що перейшов червону лінію, зачепивши Андріану.

- То зашморг на моїй шиї через ту дрібну шльондру? - здогадався лиходій і нервово розсміявся. - Мій дурник втріскався по самі вуха.

Він перестав реготати й хижо примружився.

- Ти недоумок якщо допустив таке! Кінчене кохання заважатиме тобі жити, зжере свободу та відбере тебе в самого себе! Любов - сука, хвороба, гірша, ніж смерть. Розітри її та викинь, як найнебезпечнішу отруту! Вона зробить тебе слабким!

- Не тобі давати мені поради, - зашипів Скажений. - Я не забуду замаху на життя моєї жінки.

- Твоєї? - фиркнув родич. - Я бачив її погляд, льодишка ніколи не спалахне до тебе полум'ям. Викинь її, поки не пізно, інакше перетвориш своє життя на пекло.

- Ти зробив моє життя суцільним пеклом. Поруч з Андріаною я вперше відчув смак неба. Якщо спробуєш знищити мій маленький рай, я закінчу те, що почав. Зараз я зв'язав тобі руки, забажаєш  рипнутися в її бік - зітру в порошок, а пил розвію за вітром.

- Ти говориш і дієш проти власного батька, як звір. Заради кого? Заради якоїсь спідниці?! - заревів Кречетов.

- Я і є звір, - вишкірився Скажений. - Я виріс серед хижаків і перший серед них - ти. Можеш пишатися, - хлопець розвів руки вбік і широко посміхнувся, але посмішка не торкнулася крижаних очей, - я весь у свого татусика!

- Досить нести нісенітницю. Ти сьогодні ж забереш увесь компромат на мене! - зашипів той, втративши всяке терпіння.

- Забудь.

Кречетов старший вихопив із-за пояса пістолет і направив на сина.

- Хочеться завалити, так батьку? Пуф - і немає проблем, - Скажений витягнув цигарку з рота і посміхнувся. - Валяй, але тобі не сподобаються наслідки, я підстрахувався.

- Виродок!

- Ти хотів сказати син, але, здається, вкортре все наплутав, - вишкірився Скажений. - Давай, спробуй  ще раз.

Кречетов мовчав, він стиснув губи у вузьку смужку і дивився з неприхованою ненавистю на сина, цівки поту стікали йому по скронях, руки тремтіли.

- Як мені повернутися, щоб тобі зручніше було стріляти? Обличчям? Боком? А ... Ну звісно, краще спиною. Тобі ж подобається стріляти в спину. Як матері.

Батько якийсь час стояв нерухомо, так само тримаючи сина на прицілі. Скажений відвернувся, кинув на перський килим недопалок, безжально розчавив черевиком і, не озираючись, вийшов із дому.